Головна Новини “З ручного кулемета Калашникова прицілився та зніс бандиту півголови”

“З ручного кулемета Калашникова прицілився та зніс бандиту півголови”

28-річний Назар Сарабун на псевдо “Вій” за останні чотири роки встиг пройти через революцію Гідності, взяти участь у створенні “Правого сектора” та повоювати на Донбасі медиком. Про Майдан та перші бої під Донецьком він розповів Gazeta.ua

Початок революції

Я з побратимами прибув у Київ, але на початку активної участі, ми не приймали. Адже все виглядало надто несерйозно. Таке враження, що відпрацьовувались кошти з чийогось гранту. Студенти ходили з прапорами і не знали кінцевої мети, – каже Назар. – Ми стояли в куточку і спостерігали. Над нами майорів червоно-чорний прапор, який спочатку відлякував деяких людей. Вони вважали нас провокаторами. Навіть співачка Руслана підходила до нас і просила, щоб ми заховали цей прапор.

Довелося пояснити їй нормально, що співами і танцями революцію не розбудуєш. А потім з ініціативи нашого побратима Ореста Козюбчика (1981-2014), створився “Правий сектор”, який почав координувати боротьбу, додавати їй вогню. Люди націоналістичного спрямування – об’єднувались. Багато новачків вступало у наші ряди. Це була надпотужна сила, з якою почали рахуватись, слухати і боятись. Я відчув, що Революція розпочалася.

Граната закотилась під щит і розірвалася

Які внутрішні фактори сприяли розвитку боротьби?

Таких моментів було безліч. Але дуже здивували і підтримували прості кияни. Вони приходили до нас і мили підлогу. Та робили це з такою радістю, що ми дивувались. Такі банальні речі дуже об’єднували. Я на той час був комендантом однієї з будівель, де базувався “Правий сектор”. Туди зранку до вечора йшли люди, щоб допомогти нам чи записатись в наші ряди.

Це все надихало і змушувало йти на барикади. Ми спали в коридорі, сотнями чоловік, по декілька годин. Щоб знову підійматись і боротись проти” беркутівців”. В одному такому бою, мене контузило. Граната закотилась під щит і розірвалася. Перед тим, як мене вибуховою хвилею вирубало, я подумав, що це – бойова. На щастя, вона була світло шумова.

Прокинувся від того, що мене побратими тягнули головою по сходах, причому – по сходах вперед. Коли почув слово – укол, підірвався і почав втікати. Страшенно ненавиджу уколи. Потім знову упав.

Викинули хлопця через вікно, а дівчину взяли в полон

Оклигавши – продовжив боротьбу в рядах “Правого сектору”. Мої побратими лізли в пекло боїв і змушували ворога відступати.

Пригадую один такий випадок. Я був в розвідці і побачив, як з Грушевського почав втікати натовп. “Беркутівці” стріляли в повітря і починали бігти на людей. Останні панічно відступали від такої психологічної атаки.

-Я встиг зателефонувати другу, щоб він висилав групу бійців. Люди тікаючи, пройшлися по мені катком. І в одну мить, вони зупинились. Та побачили групу хлопців, яка вибігла з Будинку профспілок. З щитами, в шоломах бігли на зустріч натовпу. Останні відчули переміну і теж завернули назад.

Вбивства на Майдані не пригнічували духу боротьби?

Було дивно, навіть дико дивитися на людей із відірваними руками, простреленими. В лютому їх виносили десятками із поля бою. Тому, я не розумію, чого приховують справжню кількість вбитих, поранених. Їх явно не сотня, а в десять разів більше. Ця картина ще більше гнала до боротьби.

Я пригадую, що там деякі люди кричали: “А почему из “Правого сектора” никто не умер”? Нас справді Бог милував. Хоча, ми були в епіцентрі боїв.

Коли згоріли Профспілки, я зранку взяв пошукову групу і відправився на п’ятий поверх, щоб врятувати склад, який дивним чином залишився цілий. Ми викидали все через вікно, тому що вогонь був дуже сильний. Нам за шию лилася гаряча вода, яка перетворювалась на кип’яток. Я тоді знайшов і свої особисті речі, в яких приїхав з Тернополя – пальто, сорочку, замшеві черевики, студентський квиток. І мені вдалося їх врятувати, хоча думав, що вони згоріли.

Поряд з нами на 5 поверх піднялися хлопчик з дівчинкою. Вони теж хотіли знайти свої речі. Пара натрапила на “беркутівців”, які чогось ходили по поверхах. Вони викинули хлопця через вікно. А дівчину взяли в полон. Я не знаю, яка доля цієї полонянки тепер, але хлопець залишився чудом живий.

За блок цигарок, можна було дістати гранату

Після боїв на Майдані, ви були готові до війни?

Коли закінчувалися події на початку весни 2014 року, до нас приїжджали кримські татари і просили допомоги. На жаль, ми не могли їм нічим зарадити, треба було завершити почати в столиці.

Потім розпочалися заворушення в Донецькій і Луганській області. Ми тренувалися і готувались до війни. В зону бойових дій виїхали тільки літом.

Мені запропонували піти в групу медиків, їм не вистачало вогневої підтримки. Тим більше, що в мене була медична освіта. Я з радістю погодився, адже там були мої друзі з Майдану: “Сівер”, “Туман”.

Перший виїзд був у селище Піски в липні 2014 року. І там я побачив війну, яка вона є: безглузду, жахливу, комічну.

Боєць з батальйону “Шахтарськ”, який мав на озброєні снайперську гвинтівку, запанікував і кудись стрельнув. Бійцям, які були біля нього паніка передалась. І вони розпочали безладну стрілянину. Одному з них, від своїх куля прилетіла в м’яке заднє місце, іншому в ногу. Їхній медик теж розгубився. Довелося мені з другом “Сівером” надавати хлопцям допомогу і вивозити їх.

Далі ми розділилися на невеликі групи і почали зачистку будинків. Було дуже страшно, перший раз виступати в такій ролі. Притому, що ми геть не бачили військових дій. Якщо не рахувати того, що “чуваки прострелили собі зад”.

Там були бійці 93-ї бригади ЗСУ – дуже круті хлопці. Вони зробили велику роботу в Пісках. В нас з ними була чудова взаємодія. Вимінювали в них сигарети на гранати і патрони. Наприклад за блок цигарок, можна було дістати гранату або пачку куль калібру 7.62. Я завжди виїжджав з бази і мав цілий рюкзак сигарет.

Які почуття брали верх: страх чи азарт?

Там все змішане було. Їх неможливо передбачити. Хоча в день зачистки Пісків, більше було комічного.

Один з бійців ліг під дерево подрімати, ноги випрямив в бік дороги. Оскільки був одягнутий в зелений камуфляж, тому повністю зливався з місцевістю. Відповідно його не побачив водій бойової розвідувально-дозорної машини, котрий проїжджав мимо. Переїхав йому ноги по коліна. Хлопець кричав, плакав. Ми теж вивезли його.

Мене охопив якийсь дикий азарт і я зрозумів, що ця “двіжуха” мені починає подобатись. Тільки відправили хлопця з перебитими ногами в госпіталь, як отримали четвертого пораненого. Якийсь боєць роззувався і прострелив собі п’ятку. Все відбувалось з криками: “Я перший раз з автомата стрельнув”.

Наступний день уже був набагато серйозніший.

Основні наші медики виїхали з передових позицій кудись в тил. Залишився я, “Сівер” і Яна Зінкевич (керівниця медичної служби “Госпітальєри”- Gazeta.ua). Ми лежали під деревом, разом з іншими бійцями, як на нас виїхали два неадекватних сепаратиста. Вони їхали в напрямку своїх, але переплутали дороги.

Один з них захотів вистрелити з кулемета, але в нього заклинив перший патрон. Ми ж не сподівались такої зухвалості від кремлівських найманців. Тому спочатку дезорієнтувались.

Окупанти зрозумівши, що їхній план не вдався, почали втікати. Один в кущі, а другий ліг на дорозі, що вела до позиції “Небо” і прикрився нашим побратимом “Білим”. При тому, заклав під нього гранату. Коли наш боєць почав ворушитись, бойова граната – розірвалась і Білого важко поранило, самого окупанта вбив наш побратим “Батя”. Який спокійно вийшов на дорогу і з свого ручного кулемета Калашникова прицілився, та зніс бандиту пів голови.

В мене все тіло зробилося крижаним

Коли я стягував сепаратиста з нашого побратима, той відкрив рота і зробив останній подих. В мене все тіло зробилося крижаним. При огляді російського найманця, ми виявили, що він носив шеврон так званої ДНР з одного боку, та “Беркута” з іншого боку.

Друга “Білого”, ми евакуювали, проте врятувати життя не змогли. Ноги, руки його були розірвані, черевна порожнина теж. По дорозі, він встиг нам розказати, що друг “Снігур” вбитий і де знаходиться. Його ми теж знайшли, але довго не мали чим вивезти. Адже всі машини перебували в тилу, разом із запасами ліків та іншою технікою.

Перші вбиті, перший бої – привели до тями?

Далі була жахлива буденна реальність, яка приносила кожного разу нові життєві епізоди. Копалися шанці. Лопат не вистачало, ми їх підвозили бійцям ЗСУ, щоб вони мали можливість заховатись під час артилерійських обстрілів, які з кожним днем наростали.

Воювати ніхто не вмів. Всі стріляли в різні боки. Один наш побратим вибігав на дорогу і кричав: “Де стріляють, покажіть мені? Я собі теж хочу стрільнути туди”.

На передову повернули один медичний автобус, тому у нас була змога більших маневрів. Одного разу ми їхали в ньому по позиціям. Я сидів справа і спостерігав за своїм флангом.

За кермом був один хлопець, який задивився на Яну та проґавив поворот в Піски і ми погнали в Донецьк. В бокове дзеркало, він побачив, що йому махають з наших позицій, раптово розвернувся і помчав в напрямку наших хлопців. При повороті, я вилетів через відчинені двері, піднявся і почав доганяти автобус.

Бойовики побачили цю картину і почали стріляти з чотирьох зарядного міномета. Я з рюкзаком на плечах біжу, дорога широка. Мотаюсь з права на ліво, щоб по мені не попали.

Добігаю до наших позицій і падаю під БМП. Солдати почали крити мене матами, мовляв, через тебе, нас гатитимуть. Машина переїжджає в інше місце. Я підриваюсь і знову біжу попри наші позиції. Добре, що не ховався в посадку. Туди почало прилітати із страшною силою.

На роздоріжжі до мене під’їжджає побратим з позивним “Псих”. Відкриває двері і я, як в американських бойовиках на ходу стрибаю в середину салону. За що йому дуже вдячний. Після цього, ще було чимало таких моментів, коли я почав вірити в господа Бога, більше ніж в себе!

З чим, ще зіштовхнувся у селищі Піски?

За цих 3 тижні ротації, я побачив все, що можуть навчати роками у військові академії. Ми виходили на роботу з саперами. Наші хлопці тоді мінували все, що можна було і де можна. Моментами я застигав від їхньої роботи, така вона була хитра і важко технічна.

Коли лінія фронту зупинилась і почалися окопні бої, в них втрутились ворожі диверсійні групи. Я не знаю, хто це був: росіяни чи місцеві найманці, але працювали вони дуже професійно. Зараз проти нас воюють військові РФ, а тоді все було перемішане.

Де стріляють, покажіть мені? Я собі теж хочу стрільнути туди

Вони заходили на наші позиції, перерізали горло бійцям і повертались до себе. В них було завдання зайти, вивідати все, порахувати техніку і без зайвого шуму – повернутись. Хоча в більшості випадків, їхня піхота робила необдумані поступки. Складалося враження, що вони були під дією наркотичних речовин.

Могли йти в наступ у повний ріст, не ховаючись. Наші хлопці відкрито розстрілювали таких неадекватних пачками.

Одного разу, побратим “Чорний”, побіг на їхні позиції, які недавно були зачищені нашими військовими і “відрив” собі автомат. Коли повертався до нас, то побачив, що в них там росли величезні насадження коноплі.

Після ротації з в Пісках

Спочатку поїхав у Тернопіль. Там побув два тижні і мені стало набридати життя мирній території. Я ніколи не дивився телевізор, але тут випадково побачив, що Донецьк наші хлопці взяли в кільце. І зрозумів, що можу пропустити саме головне. Не втрачаючи більше часу – зібрався і поїхав. Мене так захопила війна, що я не міг без неї. Адже людина, яка там стоїть з куснем заліза в руках, почувається, як президент і парламент в одному лиці. Влада необмежена і ніхто тобі не страшний.

В Донецьку область їхав разом із знайомим священиком отцем Миколою. Подорож тривала довго, адже ми збирали передачі, заїжджали в різні міста. Приїхали на базу, я сказав до отця, щоб він почекав на мене. Прийму душ, переодягнусь і поїдемо в Піски. А перед самим заїздом на базу, нам в лобове скло – попала перепілка. Я тоді не звернув увагу на цю подію, а то напевне був знак.

Відкриває двері і я, як в американських бойовиках на ходу стрибаю в середину салону

Я пішов митись, виходжу з душової і бачу, що отця не має, а мої речі акуратно складені на вулиці. Отець напевне щось відчував. Перед тим, з ним їхав один боєць і його вбили. Цього ж разу, священик сам попав у полон.

Тому замість Пісків, я поїхав до своїх побратимів, які рухались в напрямку на Савур-Могили.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here