Наші засоби масової інформації повідомляють, що на тимчасово окупованих територіях Донецької і Луганської областей за перший рік війни від голоду померло більше 800 літніх людей, які перебували в будинку для престарілих. У деяких притулках годують тільки один раз на день. І це важко назвати їжею. Протухлі каші чи кип’ячена вода з кількома картоплинами не може наситити людину, тож її організм знесилюється. Якщо йдеться про стареньких, то вони не витримують і помирають. На територіях, які контролюють наші військові, ситуація з будинками для престарілих набагато краща, проте далека від хорошої, пише “Свобода”
Гроші з бюджету спрямовують, однак не всі вони доходять до місця призначення. Люди похилого віку не мають можливості поскаржитись. Їх ніхто не чує. Здебільшого вони не мають родичів, які захистили б їх. Або ж ці родичі байдуже ставляться до своїх дідусів чи бабусь.
Час від часу з’являється інформація, що у великих містах відкривають будинки для стареньких приватного типу. Ціна перебування у них становить близько 6 тисяч гривень за місяць. Там хороші умови перебування: п’ятиразове харчування, кондиціонери, душ, Інтернет, кабельне телебачення. Проте тільки багаті можуть відправити родичів у такий заклад. Більшості населення Донбасу такі ціни не по кишені.
Також почали діяти волонтерські будинки, куди приходять жити немічні і нікому не потрібні літні люди. Їх утримують за рахунок пожертв, частини пенсії жителів притулку та власних фермерських господарств. Якби держава звернула увагу на такі заклади і допомогла їм різними дотаціями, багато проблем стосовно бездомних людей можна було б вирішити.
У Мар’їнському районі Донецької області є два будинки, де престарілі живуть за рахунок пожертв волонтерів. Це у селах Новомихайлівка й Катеринівка. Цими будинками опікуються місцеві священики. Їм довіряють жертводавці свої кошти, оскільки впевнені, що їх не обманюють і не розкрадають грошей.
Подібні будинки існували і перед війною. Їм допомагали бізнесмени. Проте з початком бойових дій підприємці виїхали на мирну територію, тікаючи від московських окупантів. Тому притулкам стало важче. Особливо неприємна ситуація склалася в будинку «Милосердя», що в селі Катеринівка. Тут перебуває більше двадцяти людей, середній вік яких сягає 70-80 років.
У кожного з них своя життєва історія, проте фінал життя у всіх однаковий – вони змушені доживати віку без дітей, онуків, в кімнатах, де їхніми сусідками є такі ж нещасні, як і вони…
«До війни я міг зателефонувати багатим людям з Донецька чи його околиць і вони відразу ж допомагали нашому будинку «Милосердя». Тепер ситуація критична. Всі благодійники втекли від війни або самі виживають, як можуть. Тому тепер важко утримувати такий заклад. І вигнати людей ми не можемо. Деякі наші мешканці – жителі фронтової Мар’їнки, де точаться запеклі бої. Їхні будинки зруйновані вщент. Рідних не мають. Єдину надію на життя вони отримали у нас. Бабця Ганна уже кілька років інвалід. З родичів не має нікого. Їй робили операцію на нозі. Щоб уникнути поширення інфекції, довелося відтяти кінцівку. Тут вона житиме до кінця своїх днів. Тому звертаюсь до усіх, кому не байдужа доля стареньких людей нашого, щоб допомогли, чим можна. Адже якщо ми шануватимемо чиюсь старість, можливо, хтось подбає і про нас», – каже отець Роман, людина, яка опікується будинком «Милосердя».
При цьому закладі є власне господарство, де утримують свиней, вирощують картоплю та інші овочі, потрібні для щоденного харчового раціону. Добрі люди подарували пральні машини, допомогли з ремонтом. Тому в кімнатах, де живуть старенькі, завжди чисто. Однак в очах цих людей – невимовний біль, якого не можна зменшити, надаючи належні побутові умови.
Пані Олі майже 80 років. Вона родом із Донецької області. У неї є дві дочки, проте бабуся доживає віку далеко від рідні. За словами старенької, діти вигнали її з дому, щоб заволодіти квартирою. Тепер одна з них живе в Києві, має дорослого сина. Друга – в Донецькій області, а про маму не пам’ятають. Жінка щодня плаче і не може зрозуміти, чому діти так вчинили з нею.
Пані Віра теж жителька одного із сіл Донеччини, яке зачепила війна. Снаряд влучив у її будинок. Двоє дітей загинули відразу, а третя померла на руках у пані Віри, встигнувши сказати, що дуже любить свою маму. Тепер серце старенької роз’їдає біль. І вона в такому горі змушена доживати віку. Незважаючи на всі проблеми, є люди, які не залишають літніх людей у біді. Громадська організація «Проліска» допомагає усім постраждалим від війни.
Тетяна Михайлівна Любарова, представник організації, часто відвідує будинок у Катеринівці. Привозить електроприлади та інші побутові речі, які потрібні для нормального життя людей.
«Тут живуть люди з окупованих територій, яких прийняв до себе отець Роман. Їм нікуди йти. Будинки розбиті, родичів немає. А подібні державні заклади не мають навіть половини того, що пропонують їм у будинку «Милосердя», – каже пані Тетяна. – Медичну допомогу надає волонтерська організація «Медекс». Сюди приїздять лікарі вузьких спеціалізацій».
«Медицина на Донбасі, а особливо у його віддалених районах, це – жахіття. Люди не отримують належної медичної допомоги. Лікуються самотужки, що призводить до великої смертності серед населення. Такі заклади, як будинок «Милосердя», залишаються поза увагою влади, хоча саме в них престарілим людям надають найбільше душевного тепла. Ми не можемо оминути цих людей, які змушені доживати свій вік без родинного вогнища. Роботи – непочатий край. Люди страждають від важких серцево-судинних хвороб, а також через проблеми з внутрішніми органами. У декого відмовляють кінцівки. Ми розуміємо, що допомогти у всьому не можемо, та кидати на поталу долі цих збідованих старих людей ніхто не буде!» – розказує про ситуацію в Катеринівці головний лікар «Медекса» Олександр Рашевський.
Село розташоване недалеко від Мар’їнки, де точаться запеклі бої. Лінія розмежування між російськими окупантами і українськими військовими пролягає вздовж межі міста. Жителі Катеринівки часто приїжджають сюди, щоб отримати більш-менш кваліфіковану допомогу чи оформити якісь документи. Проте кожна їхня поїздка супроводжується відчуттям небезпеки, і це не безпідставно. Адже на околиці населеного пункту є терикон, якого наші хлопці називають крокодилом, оскільки здалеку його обриси нагадують цю тварину. Там московські війська розмістили важке озброєння – кулемети, гранатомети й обстрілюють позиції українських бійців. Хоча найчастіше страждає мирне населення, яке потрапляє під хаотичний вогонь кремлівських найманців. За териконом, з боку шахти «Трудівська», стоїть російська артилерія і важка техніка: танки, бойові машини. Вони теж гатять по українському населенню і військових. Однак люди намагаються жити далі… І головне – продовжують бути людяними і милосердними…
Михайло УХМАН
