За словами чоловіка, його мама приїхала з-за кордону, відбула обсервацію, пройшла відповідні огляди профілактичні у лікарів і їй порадили зробити одну просту гінекологічну операцію.
Після цієї операції жінки не стало, – пише сайт Тернополяни
“Мама приїхала з Італії в Україну у відпустку. Вона кожного року приїжджає додому на 1-2 місяці у спекотну погоду літа. На батьківщині мама відбула самоізоляцію 2 тижні, що було необхідним для усіх, хто приїхав з закордону, відпочила, набралася сил. Потім записалася на прийом до гінеколога на обстеження. Лікар після огляду сказав, що необхідго провести нескладну процедуру – гістероскопію. Лікар порадив другу міську, мама зразу ж погодилась. Відтягувати процес мама і не думала. На другий же день взяла направлення у сімейного лікаря на рентген. Його необхідно було зробити за місцем прописки (в районній поліклініці). Вона пропрацювала там вісімнадцять років. За збігом якихось обставин вона там зустріла знайомого лікаря, який їй запропонував зробити цю процедуру у них. Згодом зустріла ще колег, з якими працювала, розпитала у них все. На другий день ще обдзвонила кількох знайомих, які теж їй це порадили. Вибір був за мамою. Вона вибрала районну лікарню, – написав Володимир Сас. – У четвер зранку в 11:00 гінеколог Рудик Наталя Володимирівна разом з асистентом травматолоом Віктором Розумом та анастезіологом Голоюхою Олегом Богдановичем провели цю процедуру. Операція тривала 1 год. під загальним наркозом. Біля дванадцятої години лікар повідомила мені, що операція пройшла успішно. Від наркозу мама «вийшла» нормально. Я її провідав, з нею говорив. Але мене збентежило те, що вона постійно спала і була у кисневій масці. Наталя Володимирівна оглянула маму і сказала мені, що з мамою все добре, після чого пішла додому. Те, що її не переводять у палату, черговий лікар Олег Богданович нічим не зміг пояснити. Мої наміри забрати маму додому на ніч завершилися нічим. Він залишив її на ніч у реанімації. Вночі у мами була температура +40, про що мені ніхто не повідомив. У п‘ятницю зранку мені сказали, що так буває після наркозу. Стан мами був стабільний, але мене знову непокоїла сонливість, нудота та брак кисню, через який вона була у кисневій масці. Це доволі моторошна картина. Мене знову запевнили, що все добре, треба прокапатися і набратися сил. Я додому знову поїхав без мами. Але близько 13:30 ми з братовою відвідали маму у реанімації і побачили її у важкому стані: їй важко було розмовляти, пожовтіння тіла та очних яблук. На наше прохання викликати спеціалістів з обласної, лікар Олег Богданович запевнив нас, що консультується з ними online. Близько 17:00 нам подзвонили з лікарні і повідомили, що стан мами ще погіршився. Вся реанімація «зарухалася». Її ледве спасли. Ми усі миттєво приїхали і вимагали негайного переводу о обласну лікарню. Але ця вся біганина, дзвінки, виклик реанімологів з обласної, затягнулися аж до вечора. Проблема ще була у транспортуванні. У зв‘язку відсутністю реанімобіля, пацієнта, який міг дорогою не вижити, перевозили УАЗом без відповідного для реанімації обладнання. Близько 20-ї ми вже оформлялися в обласній лікарні з діагнозом сепсис. Лікарі виявили в мами порушення роботи нирок, печінки і загальну інтоксикацію всього організму. Негайно було зроблено процедуру плазмоферезу, щоб запустити роботу нирок та ще цілий ряд систем”.
За словами чоловіка, у суботу зранку був консиліум лікарів (була присутня Наталя Володимирівна і Олег Богданович), і поставили питання йти на діаліз (підключення до штучної нирки). Родичам сказали, що це останній шанс на порятунок, відтак рідні одразу дали на це згоду, придбали всі необхідні медикаменти (недешеві) і чекали у коридорі. В реанімацію нікого не пускали взагалі.
Лікарі попередили, що діаліз жінка може і не пережити.
“Але вона його перенесла. Їй стало легше, стабілізувався тиск, змогла сказати кілька слів по телефоні. Появилася надія. Але нирки не запустилися. У неділю зранку знову був консиліум (була присутня і Наталя Володимирівна) і постало питання оперативного втручання. Лікарі казали, що це єдиний шанс вижити, – стверджує Володимир Сас. – Але згодом забули про синдром… — додає Ігор. — Після консиліуму привезли хірурга. Сказали, що готують до операції, хоч шансів мало. «На що операція?» — поцікавився я. «Зараз нічого не скажемо, лише після операції», — відповів лікар. А тим часом у районній лікарні переписували справу, хоча толком не знали як. Вони наробили багато помилок… У неділю операція тривала годину. Вийшов хірург і знову нічого нам не пояснив. Нарешті ми перестріли у коридорі завідуючого відділенням і дізналися, що мамі удалили матку, бо з неї все почалося. Знаємо, що увесь той час в лікарні була Наталія Рудик, але не попадала нам на очі. Мабуть, просила лікарів «прикрити» наслідки її оперативного втручання. Після операції маму знову взяли на гемодіаліз. Ще добу вона протягнула. З понеділка на вівторок, з 3 на 4 серпня, о 3-ій ночі її не стало. О 6 годині ранку мені зателефонували і сказали про смерть… Хірургічне втручання вже нічого не дало. Лікарі хотіли таким чином прикрити докази, тому видалили матку. Мене завжди мучить запитання: “Чому?”, “Чому?”,”Чому?”1) Лікар не залишилася на ніч, знаючи, що була температура і рвота? . 2)Черговий лікар зразу не перевів пацієнта в обласну, коли замітив ускладнення. 3) Чи це справді був “Синдром водної інтоксикації”, про якого нам розказували на консиліумі і який буває у таких випадках 1 з 1000 (0, 1%) і мама виявилася цим одним?Без сумніву то був людський фактор, який є “Лікарською помилкою ціною в життя”..Проте лікар Наталія Володимирівна Рудик відпочиває у відпустці, в яку пішла 5 серпня, на наступний день після процедури і набирається сил для наступних операцій. Бо коли усе затихне, вона дальше буде проводити ці процедури. Але є надія на те, що люди, після розголосу цієї статті, до неї просто не підуть і будуть оминати районну лікарню взагалі..”.
