Головна Новини Заробітчанка з Тернополя розповіла про плюси і мінуси життя у Франції

Заробітчанка з Тернополя розповіла про плюси і мінуси життя у Франції

Тернополянка Наталя Репета вже другий рік живе у Франції. За цей час уже встигла оцінити цю країну і кілька разів змінити своє враження. Вона була туристом, який розглядає Францію в романтичному світлі і бачить усе дуже узагальнено, як на картинці: Ейфелева вежа, Нотр-Дам-де-Парі, кава, круасани, вуличні музиканти і француженки в капелюшках. Та виявилось, що це дуже поверхневе уявлення, легкий шлейф від справжнього французького життя. Хоча для туриста цього цілком достатньо, пише Номер 1

– Мабуть, почнемо з основного запитання: чому Ви покинули Україну та обрали Францію?

– Мій чоловік приїхав сюди чотири роки тому для того, щоби заробити грошей на будівництво будинку. Згодом до нього приєдналась і я. Тут у нас народилася донечка. Ще за якийсь час запропонувала братові приїхати до нас. Зараз він також у Франції. Живемо ми у передмісті Парижа на перехресті трьох містечок. Це насправді дуже цікавий момент. Для того, щоби було зрозуміло, я мушу прояснити географію цього міста. Сам Париж є завбільшки приблизно, як наш Львів. Він поділений на райони, які багато в чому дуже різні. Далі все, що по колу йде, – це є Іль-де-Франс – різні містечка з одним транспортним сполученням. Тобто візуально побачити цю межу важко. Відрізняються вони хіба що за стилем, архітектурою, порядком. Є престижні містечка, де постійно миють тротуари, всюди зелень, красиві парки, дорогі будинки. Однак є і середнього рівня, а є дуже неблагополучні райони, по яких страшно самостійно пересуватись, бо можна легко залишитися без гаманця чи телефону. І от ми живемо на межі трьох таких міст. Правда, неблагополучного серед них немає. Але вони настільки відрізняються, що гуляючи по кожному з них, почуваєшся ніби в різних реальностях. Хоча і до цього з часом звикаєш.
– Як Вам взагалі у Франції, за домом не сумуєте?
– Знаєте, я – емігрант-заробітчанин, який бачить усе вже не настільки романтично і зіштовхується з реальними буденними труднощами середньостатистичного француза. Це і неможливість потрапити кудись без попередньої домовленості, так званого рандеву. І зачинені продуктові магазини у неділю та свята. І часті страйки, які французи просто обожнюють, відповідно зачинені організації та непрацюючий транспорт. І бюрократична система, де, щоби зробити елементарні речі, треба зібрати цілу купу документів. А якщо додати ще й мовний бар’єр, незнання місцевих традицій і менталітету, що характерно для емігранта, то в якийсь момент стає важко, почуваєшся не у своїй тарілці і дуже хочеться додому. Починаєш сумувати за такими речами, що раніше навіть не міг подумати, що це може викликати ностальгію. А особливо це відчувається на українські свята. Коли дзвониш додому, де на Різдво чи Пасху всі ходять в гості, веселяться, а тут навіть нема відчуття свята. Хоча українці збираються, організовують святкування, намагаються створити собі той настрій. Проте все одно це зовсім не те.
А потім поступово починаєш інтегруватись у французьке суспільство. До всього пристосовуєшся. Вже і рандеву вчишся брати задовго до події, і документи збираєш із більшим ентузіазмом, і закуповуєш продукти в суботу, знаючи, що в неділю такої змоги не буде. Встановлюєш на телефон програму з чітким розкладом транспорту і можливими збоями в його русі. Вчишся розуміти французів разом з їхніми причудами не тільки за допомогою слів, а й за настроєм, жестами. І свята місцеві стають ближчими. І все починає ставати на свої місця. Саме в цей момент в уяві розглядаєш себе не лише емігрантом…

– Ви говорите про менталітет і те, що французи відрізняються від нас, тож якими Ви їх бачите?

– Спочатку мені було дуже незвично, що на вулицях усі усміхаються. Інколи навіть поправляла одежу, бо думала, що зі мною щось не так і всім смішно. Але згодом зрозуміла, що це є звичайний французький етикет. Вони привітні, вітаються не лише зі знайомими, а й з водіями автобусів, продавцями і навіть із випадковими перехожими. Тут не дивно, якщо ти гуляєш з дитиною, до тебе підходить француз і починає твоє чадо щипати за щічки, гладити ручки чи ніжки, розпитувати, як його чи її звати, скільки місяців чи років, звідки ви, працюєте чи вчитеся тощо. Це все само собою зрозуміло. Ну і, звісно, кожен француз, прощаючись, побажає вам гарного дня чи вечора, вихідних чи просто гарного настрою.
– Що Вас найбільше вразило за той час, що перебуваєте у Франції?

– Спочатку те, що в транспорті, якщо є декілька вільних місць, але порізно, а заходить двоє чи троє людей, їм часто поступаються місцем, що розміщені підряд, лише для того, щоби вони сіли разом. Поступаються людям з обмеженими можливостями та дітям, а от старшим людям не завжди. І не тому, що не поважають, а з тієї причини, що ця людина може просто образитись. Я двічі запрошувала сісти жіночок похилого віку, які мене запитували, невже вони так погано виглядають, якщо я запропонувала їм сісти (сміється, – авт.). Це, звісно, ставило мене в незручне становище.
Найбільше моє здивування було у двох випадках. Перший стався зі мною у звичайному продуктовому магазині, коли я тільки приїхала і ще зовсім не знала мови. Я набрала в корзину різних товарів, підійшла до каси, розплатилася. І коли пакувала товари в пакет, він випадково випав мені з рук на підлогу. Відповідно все, що там було, побилося, зім’ялось і вилилось навколо. Я розчаровано почала збирати все, адже це була моя перша передача мамі в Україну, а грошей на покупку другої партії не було зовсім. До мене швидко підбігли працівники. Вже було подумала, що зараз отримаю французької прочуханки за свої криві руки. Вони почали забирати в мене той пакет і щось пояснювати. Звісно, я не зрозуміла і на жестах стала їм показувати, щоби віддали мені хоч те, що залишилося, адже оплатила це. На моє щастя, в них працювала жінка з Молдавії, яка розмовляла російською. Вона ж мені і пояснила, що в мене це не забирають, а лише просять пройти в магазин і згідно з чеком обрати заново товар, оскільки я не можу вийти від них із пошкодженим, бо це зіпсує їхню репутацію. Сказати, що була шокована, це нічого не сказати. Коли виходила з новим товаром, то вони ще й вибачалися за те, що в них незручні каси і через них була змушена витрачати свій час і заново робити покупки.
Інший випадок, коли я працювала нянею і їхала автобусом на роботу. На одній із зупинок водій забіг у салон, вибачився і… побіг переводити через дорогу незрячу жінку. А коли повернувся, ще раз вибачився за те, що забрав час у пасажирів, і поїхав своїм маршрутом. Для мене це було настільки дивно і водночас дивовижно, що я ще довго розповідала знайомим про такого чудового водія.
Про медичне обслуговування можете розповісти?

– У Франції дуже добре розвинена страхова медицина. Це дуже велика перевага, оскільки деякі страховки компенсують до 90% витрат на медицину. Лікарні оснащені найновішим обладнанням, з гарним харчуванням, з привітним і професійним персоналом, забезпечені необхідними ліками. Також є соціальні організації та фонди, які допомагають тим, хто не має страховки. Особисто я тут народжувала і можу сказати із власного досвіду, що порівняно з українською медициною – це небо і земля! Тут жінки в пологових будинках почуваються, як на дорогих курортах, палати одно- або двомісні, залежно від складності пологів жінки, з душем, телевізором, ліжком, яке регулюється з допомогою пульта. В приміщенні у трьох місцях є кнопки виклику медсестри в разі, якщо жінці стане погано. Біля породіль бігають, їм догоджають, їх запитують, що вони б хотіли сьогодні на обід чи на вечерю їсти. І найголовніше, ніхто за це нічого не вимагає. В подарунок дають такий собі пакет, де є різні види підгузок, засобів особистої гігієни для дитини і для мами та багато іншого. Це дає змогу мамі вибрати, що є найбільш підходящим саме для неї та її дитини.

– Якщо говорити про зарплатню, то на який дохід можна розраховувати і який рівень витрат відповідно до зарплатні?
– З приводу заробітків, то наші чоловіки, які працюють на будівництві, ремонтних роботах, в день отримують від 50 євро (це за підсобку) і до 80-120, а інколи навіть до 150 євро (майстер). Жінки частіше отримують погодинну оплату – від 8 і до 15 євро за годину. В основному вони працюють нянями, а також прибирають будинки, квартири. Це те, що я знаю. Також багато хто працює перукарями, манікюрницями, фотографами тощо.
Витрати тут не маленькі. Взагалі Париж – це туристичне місто, а тому й доволі дороге. Квартиру тут можна зняти від 500 євро (16 тис. грн.) за місяць, це в гірших районах чи далеко від центру або ж за зовсім невеличке житло. В Парижі такого житла дуже багато. Є навіть квартири загальною площею 9 квадратів, і це вже з кухнею, душем і туалетом. Верхня ж межа цін на житло може бути дуже високою. Це навіть інколи не вкладається в голові. Може бути 3000-5000 євро в місяць, можливо, і навіть більше. А купити свою квартиру чи будинок можна приблизно від 300 000 євро і до кількох мільйонів.
Місячний проїзд на всі види транспорту коштує 70 євро (2 250 грн.). Одноразовий білет – 2 євро (64 грн.). Білет на один день – 8 євро (258 грн.). Я не можу сказати, що виходить дешевше – громадський транспорт чи власне авто, але знаю точно, що швидше можна добратися до місця призначення все-таки на метро та поїздом, особливо в години-пік, коли з машиною простоїте у заторах по декілька годин.
А як щодо продуктового кошика?

– Продукти можна купити за різними цінами. З однієї категорії є дуже дешеві, а є дорогі. Те саме масло можна купити і за 1 євро (32 грн.), і за майже чотири (129 грн.). Правда, на смак різницю відчуєте. Помідори – 1,5-2 євро (48-64 грн.), банани так само. За яблука віддасте від 1 до 3 євро (32-96 грн.). У деяких магазинах є відділи, в яких продають багато овочів і фруктів за 1 євро. Хоча є біотовари, які коштують значно дорожче. Іноді дешевше виходить придбати вже готову французьку страву типу жульєну чи цибулевого супу, ніж приготувати, до прикладу, борщ. Тому дуже часто виникає бажання з’їсти щось домашнє, українське. Та навіть елементарну гречку днем з вогнем не знайдеш у французьких магазинах. Благо, її можна придбати в українських, російських, польських чи сербських магазинах, яких тут достатньо.
Чим в основному харчуються французи і як відпочивають?

– Французи ж узагалі часто не готують вдома, харчуючись у ресторанах. Тим більше, що на офіційних роботах їм, як правило, видають на обід ресторан-тікет, тобто так званий ваучер на певну суму, яким вони можуть розрахуватися в ресторані або ж придбати їжу в магазині. Оскільки ця сума інколи може сягати 15-20 євро, то це дозволяє придбати не лише обід, а й вечерю. Сніданок же стандартний – це кава і випічка. А її тут на найрізноманітніший смак. Є спеціальні магазини-буланжері, де продають суто випічку. В них черги іноді сягають вулиці, адже жоден француз не уявляє свого життя без багета та круасанів.
Обід триває до двох годин. У цей час організації та бізнес-центри просто завмирають, бо французи їдять зі смаком і не поспішаючи.
У вечірні години в ресторанах також досить багато людей, причому різних вікових категорій – від юних тінейджерів до досить поважних за віком. Причому часто можна побачити групу бабусь чи дідусів за 80-ть, які сидять на терасі і смакують вино з сиром.
Загалом старість тут красива і абсолютно не страшна. Досить немолоді пенсіонери ще впевнено сідають за кермо власних автомобілів, ходять у кіно, на танці, модно одягаються. Іноді, йдучи позаду якоїсь жінки, важко навіть припустити, скільки їй років, адже її одяг не сильно відрізняється від вашого. Взагалі мені здається, що жінки тут з віком виглядають тільки краще. Особливо запам’ятовується їхня посмішка і спокійне спостереження за навколишнім світом. В їхніх очах немає страху про завтрашній день, адже є впевненість у ньому. Знову ж з Україною навіть не хочеться порівнювати. Я дуже сподіваюся, що так колись буде і в нас.
– Чи плануєте Ви повертатися додому?
– Скажу відверто: час покаже. Звичайно, що тут умови в сотні разів кращі, перспективи для нас та наших дітей також. Але які б переваги не надавала чужа країна, рідною вона ніколи не стане. І як би ти не вливався в те суспільство, як би не намагався стати справжнім французом, ти ним ніколи не будеш. Я б дуже хотіла приїхати через років 2-3 в Україну і побачити вдома такі ж усміхнені обличчя, як тут, таку ж захищеність і впевненість у завтрашньому дні в очах українців. Сподіваюся, що так воно і буде…

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here