Климентина Авдикович – шукаючи як прогодувати дітей після раптової смерті чоловіка, почала продавати домашні солодощі, що виросло у цілу фабрику, яка стала попередницею львівського “Світоча”
Походила Климентина Авдикович із Копичинець на Тернопільщині. Батько був священиком та послом до Галицького сейму. Брат – Мирослав Січинський, засуджений за вбивство польського шовініста галицького намісника Анджея Потоцького.
Донька – Стефанія – була дружиною відомого іспанського художника Фернандо Герассі.
“Не йди ніколи до панночки без цукерків “Фортуни нової”, якщо не хочеш собі її втратити”, або “Якщо комусь життя згіркло, хай солодить собі його виробами “Фортуни нової”, так у 1930-их на той час вже популярну кондитерську фабрику рекламували львівські газети. Тоді підприємство мало 125 працівників, щодоби виготовляло – 5 тонн солодощів, експортуючи їх не лише до Європи, але й у США та Канаду.
А починалося все із пошуків Климентини Авдикович, чим прогодувати двох дітей після смерті чоловіка, професора гімназії у Перемишлі, у 1919-ому. Довкола вирувало українсько-польське протистояння, фінансова криза, вдовиної пенсії Климентині добитися не вдалося. Робота у суспільних установах Перемишля не приносила достатньо коштів, тож жінка почала продавати домашні речі. Тоді до неї і прийшла думка заробляти виготовленими вдома солодощами.
Жінка продала годинник, щоб купити мішок цукру і почала свою справу. Тоді вона вміла лише робити помадки, цього для розваги навчилась під час однієї із поїздок у Відень у тамтешнього кондитера.
“Раділа думкою, що недавно сама журилася про шматок хліба для своїх дітей, тепер даю працю і заробіток п’ятьом людям. У мріях бачила я сотні найнятих робітників і гордість українського почину, бо тоді моя фабрика була однією із перших робітень у краю”, – написала пані Авдикович у мемуарах .
Смачні солодощі лише з натуральних продуктів, працьовитість та ентузіазм Климентини зробили її вироби дуже популярними.
Жінка вкрай ретельно дбала про чистоту та гігієну в майстерні, хоч спершу вона містилася у двох стайнях, які Климентина власноруч – “обдрапала, побілила, дала добрі двері та вікна, поклала долівку” і стала “фабриканткою”, як сама згадувала.
Через два роки жінка переїхала до Львова. І хоч там зустрілась із жорсткою конкуренцією – сім кондитерських фабрик та 84 цукерні на одне місто – здобула славу однієї із найсмачніших виробників солодощів.
Виробництво пані Авдикович підтримав митрополит Андрей Шептицький – інвестувавши у фабрику близько 50 тисяч доларів. Те, що Шептицький увійшов у діло мало для багатьох клієнтів велике значення. Їх у фабрики більшало. Домашня кондитерська перетворилося на велике підприємство. Фірма мала три крамниці у Львові (на вулиці Руській, Пекарській, Сапіги (тепер – Бандери) та по одній в Стрию і Дрогобичі.
Виробляли мармуляди, бішкопти (бисквіти), медівники, тістечка, цукерки різних видів. А особливою популярністю користувався комплект шоколадок «Солодка історія України» із портретами українських монархів і гетьманів.
Климентина Авдикович підтримувала жіночий рух, давала кошти на “Союз українок”. На Миколая дарувала українським школярам подарунки.
Радянська влада у 1939-ому націоналізувала фабрику, назвавши Львівською кондитерською фабрикою №3.
Климентина у 1944-ому переїхала в Австрію. Померла у Відні на 82 році життя.
Автор – проект «Локальна Історія»
