Марія Бакун із Шушківців Лановецького району усе своє життя прожила у рідному селі. Тут її знають, як невтомну та життєрадісну жінку, яка самотужки долає усі труднощі й перешкоди. Власне, праця та гумор і є таємницею її довголіття, вважає пані Марія, якій уже дев’яносто років, пише Сільський господар
Сьогодні баба Маня, яку так називають у селі, така ж енергійна, як і багато літ тому. Непідвладне її рокам і почуття гумору, з яким крокує по житті, тому із бабцею погомоніти люблять усі. Водночас жінка продовжує активно працювати – вона і город обробляє, і на обійсті порається, і до райцентру на базар за покупками сама їздить, і щонеділі до церкви ходить. У вільний час з однолітками, хоч їх майже не залишилося у Шушківцях, баба Маня любить поринути в минуле – і веселе, і сумне. А спогадів є чимало, адже замолоду моя співрозмовниця була ще прудкіша і рішучіша, ніж тепер.
Відразу після створення колгоспу Марія Бакун пішла працювати на буряки. Тоді їй було лише чотирнадцять літ. За два роки вона повністю виконувала норму, тому вже з шістнадцяти років стала ланковою і тягнула цю ношу більше як п’ятдесят років, аж до пенсії. Навіть більше, Марія Бакун була передовою ланковою, про яку часто писали у газетах. Доказ цього – вирізку зі старої газети, ще з 1966 року, вона зберігає досі, адже на пожовклому папері розміщена її фотографія – молодої і красивої із запалом в очах та написана замітка про те, що цьоку року її ланка виростила найвищий урожай цукросировини. З кожного гектара буряківники зняли і відправили на переробку по 300 центнерів солодких коренів.
– Не думайте, що то було легко, – пригадує жінка. – Треба було наробитися дуже, а потім ще після колгоспної роботи господарку вдома доглянути й обробити власні городи.
Крім того, баба Маня у той час самотужки збудувала хату, хоч тоді нелегко було навіть будівельні матеріали виписати. А їй вдалося без чоловічої підтримки дістати і цеглу, і камінь. Вона ж організувала майстрів і помічників. Слухаючи розповіді цієї невтомної жінки, розумію, що вона по-іншому не вміє, і навіть тепер, у свій дев’ятий десяток років, здається, бабуся є чудовим організатором. Саме за такі здібності свого часу її обрали депутатом Лановецької районної ради трьох скликань і депутатом п’яти скликань Білозірської сільської ради. Отож Марію Бакун знають і шанують в усій окрузі.
– Багато хто не вірить мені, що маю дев’яносто років, – розповідає вона. –У селі вже навіть нема жінок із мого року, а я ще собі даю раду. Живу акуратно, без шкідливих звичок і багато працюю фізично. В мене навіть однієї з перших у селі город виораний і урожай зібраний.
За всі свої роки, хвалиться баба Маня, жодного разу не зверталася до лікарів. Лише раз була у стоматолога, пригадує зі сміхом, який, каже, вирвав їй не того зуба.
– А нещодавно, – продовжує життєрадісна співрозмовниця, – я зачепилася за гілку, впала і скотилася аж на дорогу. Полежала трохи, побачила, що крові нема, руки, ноги цілі, думаю, треба вставати, бо сусіди засміють. Кілька днів, щоправда, боліли кістки, але за якийсь час перестали.
Нині, у короткі зимові дні, Марія Бакун теж не сумує. Вона порається в хаті і біля неї, бо восени було не до того. А ще бабуся традиційно щонеділі іде до церкви, аби помолитися Богові і подякувати за здоров’я. Це та спогади про минуле і тримають її на білому світі.
Любов ТИМЧУК
