Головна Новини Доброволець з Тернополя втратив ногу і через півтора місяця вернувся воювати

Доброволець з Тернополя втратив ногу і через півтора місяця вернувся воювати

Боєць ДУК Правий Сектор Іван Тима у червні підірвався на міні та втратив ногу. Він відмовився від реабілітації й через кілька тижнів уже виконував бойові завдання на сході України. Свою історію він розказав Суспільному, коли приїхав у Тернопіль, щоб поправити протез.

Що ти робиш зараз в Тернополі?

“Відпочиваю. Насправді після ротації приїхав на реабілітацію, потрібно підправити трохи протез”.

У червні у тебе була травма. І ти вже через місяць повернувся у свій підрозділ?

“До двох місяців повернувся. Я швидко отримав протез, реабілітації мені ніякої не потрібно було. Встав і пішов. Почав ходити, спробував декілька метрів пробігти. Усе вийшло, повернувся у підрозділ”.

Як ти травмувався?

“Під час бойового завдання наступив на протипіхотну міну. Відірвало ногу. Проходила евакуація дуже довго, бо мене треба було виносити тринадцять кілометрів. Хлопці постаралися, винесли, а далі – лікарня одна. Ампутація ноги, друга лікарня, мав декілька операцій. Тиждень у лікарнях, перевели у Тернопіль, де я зміг домовитися, щоб почати швидке протезування. Зробили протезування і я повернувся”.

Ти кажеш, що тебе тринадцять кілометрів виносили. Ти був увесь час при свідомості?

“Так, поставили турнікети, затягнули й винесли. Був при свідомості, крові багато не втратив”.

Які у тебе були думки у той момент?

“Тринадцять кілометрів. Думаю, так далеко! І так всю дорогу. Ти просто дивишся, що усі вже замучилися нести, бо ти не найлегший. Пройшли одну посадку, другу, третю. Думаю, ще десь кілометрів п’ять. Усі вже ледь йдуть. Відповідно ноші порвалися, трохи тягнули, трохи найшли якусь тачку, щось із підручних засобів. Усіма можливими засобами виносили”.

Хто із тобою був у той день?

“Був один хлопець із Тернополя, інший – із Луганська й один із Хмельниччини”.

Що тобі тоді сказали лікарі?

“Порекомендували ампутацію, бо це найшвидший варіант, найнадійніший. У принципі, це світова практика. Не те щоб запитували, просто наполегливо сказали, що це варто робити”.

У тебе був вибір?

“Сумніваюся, бо коли вже приїхали в лікарню, то почався хаос. Лікарі свою роботу виконували, хтось зі мною говорить, хтось запитує номер, а інший запитує, як звати. Сконцентруватися було неможливо, але, ймовірно, можна було врятувати ногу. Але не факт, що це було б краще, адже довелося б, як, мінімум, робити сім операцій, два роки реабілітації. А шанс, що я буду нормально ходити, був мінімально низький”.

Коли ти усвідомив, що відбулося, планував так швидко повернутися?

“Я одразу знав, що хочу швидко повернуся. Ще й хлопці в лікарню зразу приїхали, то я їм кажу, що не спішіть мої речі кудись ховати, бо через місяць-півтора буду. Вони покивали головою, бо мало хто так швидко повертається. У мене товариш у 2019 році втратив кінцівку. Я одразу до нього зателефонував і він мені порекомендував, що треба робити, аби скоріше повернутися. Я ходив і питав лікарів, чи може уже протез треба робити? Вони казали, що ні, але я був наполегливий. Вони були шоковані. Я ходив і трохи жартував, бо вони усі сумні були. Просив лінійку дати, щоб поміряти, чи нога відростає. Вони були приємно здивовані, бо, як правило, такі люди з ампутацією падають духом, мовляв, життя скінчилося, інвалід. А у мене було навпаки. Я інвалід, тому тепер завжди маю місце для паркування. Пенсія у 28 років – теж непогано”.

Це не було у тебе перше поранення?

“Ні. Були незначні контузії, невеличкі осколки, кульове поранення в руку, яке не зачепило ні кісток, ні нічого іншого. Я не звертався за якимось таким сильним лікуванням”.

Коли ти повернувся, що на це сказали твої побратими й командир?

“Ми постійно були на зв’язку. Вони знали, що я збираюся повертатися. Під час лікування у них якраз була відпустка і вони приїжджали, то бачили, що я на одній нозі вже нормально скачу. А коли появився протез, то уже почав ходити”.

Але ти одразу повернувся до бойових завдань…

“Так, одразу поїхав на бойове завдання. Командир батальйону, командир роти запитували, чи зможу? Кажу, що так! Я спробував, на автомобілі своєму приїхав, можу спокійно йти, виконувати завдання. Перед тим я у Тернополі побігав, походив, щоб спробувати, чи зможу. Я визначив, що зможу, одразу приїхав і на роботу. В основному, виконували завдання аеророзвідки, підтримки піхоти, виходили на завдання зі знищення ворожої техніки, коригування артилерії мінометних позицій”.

Іван Тима розповів про свою службу Суспільному

Іван Тима розповів про свою службу Суспільному. Суспільне Тернопіль

Скільки загалом ти на війні?

“Важко порахувати, від 2016 року. По ротаціях, по місяцю-два, по пів року, а були виїзди і по тижню. Були спеціальні завдання, то виїжджали на 7-9 днів”.

Чи були у тебе заняття поміж війною?

“Звичайно, працював, пробував свій бізнес відкрити, займався розробкою веб-сайтів, програмуванням, рекламою. Звичайно, коли приїжджаєш з війни, то сидіти сумно і чимось тай займаєшся”.

Коли розпочалася повномасштабна війна Росії проти України, коли ти вирішив їхати і як збирався?

“23-го уже був у готовності. Вранці 24-го зразу приїхали, зібрали групу людей, які потрібні, зброю й виїхали одразу. Приїхали в Київ, об’їхали 100-кілометрові затори зі страшними муками. Нам уже була поставлене завдання з оборони Києва, яке ми виконували. Чи я думав, що буде так довго війна? Думав, що ні, війна мала б закінчитися за місяць із тими боями, які тоді йшли. Зараз усе перейшло в якусь іншу фазу, а в той момент не думали, просто була робота і ми працювали. Зараз є надія, що до літа усе закінчиться. Взимку ще буде якась трохи активна фаза, треба ще великий шматок території забрати”.

Ти зараз вирішив долучитися до вишколу…

“Раніше я допомагав у проведенні вишколів, було більше людей, бо зараз велика частина із них воюють на фронті. Приємно, що ще приходять люди, не бояться військкоматів, не втікають. Звісно, це потрібна практика, бо війна може затягнутися ще довше і потрібно готувати нові резерви, запаси, бо ніхто не вічний”.

Чи абсолютно усім слід брати зброю до рук?

“Не усім, але всім треба знати перші правила медицини, щоб надати обов’язкову допомогу людям, які біля тебе. Мінімальні знання треба мати, бо війна усіх торкнеться. Ті ж самі прильоти ракет, мінометні розриви, як виглядає міна. Бо Росія не сильно принципова країна і вона розкидає міни по всій території. Ті самі їхні “пелюстки”, які вони просто розсипають хаотично, а потім діти підриваються і дорослі люди. Війна торкнеться кожного, але чи брати в руки зброю і воювати, чи просто мати знання, то це уже різні речі”.

Що на вишколах розповідаєте людям?

“Залежно для чого вони проходять. Група, яка була сьогодні, займалася місцевим альпінізмом не стільки для того, щоб воювати, а, наприклад, вибратись на волю, якщо ракета потрапить у будинок. І потрібно буде когось із третього поверху евакуювати. Люди мають досвід, як дістатися, спуститися й знести людину”.

Що ти можеш сказати про поведінку людей на фронті та в мирних містах?

“Місто живе своїм життям, люди теж. Усе прекрасно! Коли приїжджаєш, то у звичайне життя повертаєшся, із друзями пішли в ресторан, чи погуляти”.

Якою буде Україна після перемоги?

“Точно, що із найсильнішою армією і дуже згуртованою. Після перемоги буду святкувати, а далі повертатися до звичного життя. Відкрию якийсь свій бізнес. Буду робити усе, що захочу”.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here