Головна Новини “Для держави я непрацездатний, який має сам себе забезпечити” – історія молодого...

“Для держави я непрацездатний, який має сам себе забезпечити” – історія молодого чоловіка з Тернопільщини

Історія Віктора Жгутова з Тернопільщини розпочалася майже 10 років тому. Саме тоді, в останній день весни, його життя змінилося різко і назавжди. Один невдалий стрибок і 18-річний хлопець більше ніколи не встане на ноги. Нині вже 28-річний житель Кременця без особливих труднощів пригадує події кількарічної давності, а тоді, – каже, – то було пекло, пише Файне місто

“Був звичайний весняний день, 30 травня. Пішов купатися, як завжди. Місце то добре знав, ніякого алкоголю і дурощів не було. Просто невдало стрибнув. Вдарився головою в дно, а потім вже мало що пам’ятаю”, – почав розповідь Віктор Жгутов.

“Вбивчі слова лікаря…”

Біла лікарняна палата і якийсь хаос – те, що запам’яталося юному Віктору, коли він відкрив очі. Молодий юнак ще не знав про непоправні наслідки простого, здавалося б, стрибка. Про те, що він отримав важку травму хребата повідомив медик. Та слова лікаря, замість того, щоб додати сили та надії, на думку чоловіка, були вбивчими.

“Десь на 25 день, мабуть, після того стрибка у палату до мене прийшов лікар. Тоді я взнав, що до кінця життя я буду прикутий до інвалідного візка. Та ця інформація вразила мене куди менше, ніж те, як то було сказано тією людиною, яка б мала зцілювати та спонукати продовжувати жити. Замість простих фактів, він промовив: “Все, ти доскакався! Тепер ти будеш до кінця життя на інвалідному візку, як овоч”. То було занадто різко, можна було зробити більш делікатно, пояснити. Як ножем у спину. Цей лікар досі працює в обласній лікарні Тернополя, – продовжує кременчанин.

Почув та не усвідомив і не прийняв. Хлопець сприймав все, як хворобу, що за два-три місяці мине. Думати й не думав, що може бути по-іншому.

“Я думав, що то як звичайний перелом і з часом кістки зростуться та й все. Згодом почну ходити, розходжуся. Можливо, спочатку помалу, та день за днем буде все швидше. Я надіявся, що відлежу у лікарні три-чотири місяці, а виявилося…”

“Кудись стали пропадати друзі…”

Коли трапилося нещастя, Віктор був ще зовсім юний. Відповідно, його друзі та знайомі також. Перед хлопцями та дівчатами от-от відкрилися двері у доросле життя, сповнене пригод, нових досягнень та мрій. Тільки не для всіх…

“Спочатку до мене приходили всі. Мені телефонували, цікавилися моїми справами, станом здоров’я. Згодом дзвінки та візити ставали все рідшими і рідшими. Друзі кудись почали пропадати. Чи можу я їх за це винити? Звісно, ні, – каже Віктор. Я ж добре розумів, чому так відбувається – вони навчалися, влаштовувалися на роботу, одружувалися. А що я міг вже їм дати – нічого.”

На сьогодні у чоловіка з десятка друзів залишилося лише друга – Анатолій та Павло. Віктор впевнений у їхній вірності і знає, щоб не трапилося, а вони завжди були і будуть поруч.

“Погляди, які говорять “Не такий як всі!””

Коли за вікном вирувало життя, Віктор Жгутов переживав тривалу депресію, яка затягнулася на довгі три роки. Кременчанин зізнається, що у цей період не хотів нічого і бачити також нікого не хотів. Найважчим було знову вийти на вулицю. Адже у ту мить ти не лише перед собою, а й перед зовсім незнайомими людьми визнаєш те, що життя більше не буде таким, як було. Бо, як не крути, – каже чоловік, – суспільство, мабуть, досі так і не навчилося до кінця сприймати людей з інвалідністю як рівних собі.

“Допомогти вийти із того стану мені допомогли книжки. Завдяки Інтернету я багато читав. Цікавила психологія. І так я почав себе “витягувати”. Згодом прийшов час вийти на люди, а це означало прийняти себе до кінця таким, яким я став. Важко було дуже. Кожен погляд людей був болючим. Знаєте, як то давно не бачили знайому людину, а тут побачили і у такому стані. Можливо, вони нічого поганого і не думали, але для мене це було… Здавалося, що люди думають: “Навіщо він виїхав, навіщо він такий”… Не добрі думки у голову лізли”, – ділиться переживаннями Віктор Жгутов.

З часом чоловік зрозумів, що його негативні думки не мають жодного підгрунтя. Він почав відкриватися людям. Перестав себе соромитися. Поступив у виш. Каже, головне – бажання та наполегливість. Переконаний, потрібно навчитися пишатися своїми навіть найменшими досягненнями.

“Я знаю просто, що можу більше добитися за будь-яку людину, яка є цілком здоровою. Я не соромлюся того, що моє тіло виглядає так як виглядає. Я працюю над собою. І за кожну маленьку перемогу я подумки вручаю собі медаль. Бо це важливо – полюбити себе і сприйняти”.

“Ти його не ждеш, а воно тебе само знайде… Кохання”

Сьогодні кременчанин щасливий чоловік і батько 14-річної Вікусі. Дружина Тетяна у всьому підтримує його. Віктор Жгутов знає, що для своєї коханої він жодним чином не людина з інвалідністю, а такий як всі. Усміхаючись, зізнається, жодних поблажок і жалю у неї до нього немає, а він цьому і радий.

“МояТаня… Вона сприймає мене як цілком здорового чоловіка. В жодному її слові чи дії не відчувається того такого не потрібного жалю, лише підтримка. Дружина щоразу дає мені відчуття, що бачить у мені надійне плече. Це додає мені неабиякої впевненості і є величезним стимулом йти тільки вперед.

Звісно, їй важко. Я це сам знаю, а не вона говорить. Бо ж може ноги не працюють, але голова у мене у порядку. Я б хотів їй дати дуже багато, бо вона цього заслуговує”, – каже Віктор.

Через життєві обставини подружжя часто опиняється на відстані один від одного. Адже, щоб покращити матеріальний стан сім’ї,Тетяна змушена їздити час від часу на заробітки до сусідньої Польщі. Багато допомагають батьки, з якими вони проживають.

“Держава і замкнуте коло…”

Віктор розповідає, що колись отримував путівки за державні кошти. Їздив у реабілітаційні центри Чернівців, Бердичева та Криму. Після занять почувався значно краще. Тепер же, коли фінансування таких путівок мають здійснювати місцеві бюджети, чоловіку жодного разу її не виділяли.

Нині від держави Віктор отримує спеціальну допомогу у розмірі 1600 гривень. Оформити пенсію у зв’язку з інвалідністю він не може, оскільки не має страхового стажу. Для цього потрібно хоча б три-чотири роки пропрацювати. Але звідки мав взятися такий стаж, якщо чоловік отримав травму у вісімнадцять років. Утворилося замкнуте коло, яке, аби розірвати, чоловікові потрібно мати величезні кошти. Держава пропонує купити трудовий стаж. Вартість трьох років, за словами Віктора, 70 з лишком тисяч гривень. Але запитання – де ж взяти такі кошти???

“Я отримую допомогу. Але саме розумієте, що за 1600 гривень… Я звертався у центр зайнятості. Та для мене там немає місця, бо для людини з І-групою інвалідності в принципі не передбачено, щоб вона працювала. От і виходить, що єдиний вихід – це купити стаж, потрібно три роки. А вартість цього стажу захмарна. Якби я мав такі гроші… Для держави я – непрацездатний і водночас такий, що по суті має сам себе забезпечити.

Щоб ви розуміли, щомісяця лише на одні мазі та перев’язуючі матеріали я витрачаю біля тисячі гривень. Тож залишається 600 з тієї державної допомоги. А що за них можна купити чи зробити? Добре, що дружина і батьки є. А якби їх не було…?

Зараз я мрію мати роботу, стати самостійним і незалежним. Іншого виходу у мене немає. Та і я цього дуже хочу. Для цього я навіть поступив до Рівненського гуманітарно-педагогічного університету на державну форму навчання. Опановую фах психолога. Для мене дуже важливо мати можливість заробити кошти. Я ж чоловік. Чому я маю просити у людей чи держави. Так, у мене не працюють ноги, але голова ж на плечах. Є робота, яку я можу виконувати. Така от як, наприклад, диспетчер чи працівник колл-центру. А якщо чогось не вмію, то я швидко вчуся”, – каже Віктор.

Усі, хто знайомий із Віктором Жгутовим, підтримують і цінують його силу духу. Чоловік не втрачає жодної можливості боротися за своє здоров’я. Попри всі труднощі і перешкоди для людей з інвалідністю, він вважає себе повністю соціалізованою людиною та прагне знайти роботу.

Якщо ви можете та знаєте, як можна допомогти Віктору, дзвоніть за номером телефону: +38-096-98-35-015

Група у Фейсбук: Віктор Жгутов

Сторінка у Фейсбук: Віктор Жгутов

Якщо у вас є змога матеріально допомогти чоловікові – зробіть це.

Приватбанк: 5168755421824927 (гривня)

Приватбанк: 4731 1856 1223 5637 (долари США)

ВІКТОР ЖГУТОВ/ ZHHUTOV VIKTOR

автор Людмила Маліброда

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here