Годі й повірити в це, однак техніку виготовлення ось таких дотепних іграшок ручної роботи Тетяна Петричка опанувала лиш декілька місяців назад. Зізнається, що тому посприяла нинішня повномасштабна фаза війни росії з Україною, пише Чортків Сіті
– В’язати полюбляю здавна, – розповідає. – Але, відколи почалась війна, вирішила чимось зайнятися, щоб не думати про негатив. Це дуже заспокоює і душу, й розум.
А ще майстрині подобається ділитися добром і радістю, які творить, з іншими людьми. Здається, це її творче кредо. Тому й мовить: «Хочу, щоб люди також відчували часточку моєї щирості, спокою, щоб ці роботи тішили душу й око».
Іграшки вив’язані гачком. Схеми п. Тетяна вміло запозичує у вже маститих майстрів через Інтернет. Сама, каже, до такого ще не доросла. Хоча, коли заглиблюється в тему, дуже швидко виходить.
Цікавлюся, скільки часу витрачає на одну іграшку. Хоча, якщо добре замислитись, хіба можна творчість обмежити якимись часовими рамками?
– Справа не в творчості, питання в часі як такому, – пояснює. – Адже мушу щось і вдома по ґаздівству зробити, і роботу відвідати, і з дитиною позайматися, бо зараз – дистанційне навчання. Звісно, якщо сісти зранку і не встаючи до вечора в’язати, то, наприклад, оленя можна вив’язати за два дні. А гномів, лялечку – до пів дня. Але так, як у мене бракує вільного часу, оленя зі своїм щільним робочим графіком я в’яжу 3-4, може – п’ять днів. Бо це не є ціллю мого життя – вив’язувати іграшки та їх продавати. Але чомусь настала така мить, що цим захопилася. Продасться – не продасться, значить, комусь подарую.
Уявляєте, хто Тетяна Петричка за фахом? Юрист! Закінчила Чернівецький національний університет, має диплом магістра. Працює у Снятинському районному суді. Чоловік також адвокат. Здавалось би, речі, не сумісні з в’язанням, принаймні не зовсім сумісні. Навіть, сказати б, полярні. Проте кожен юрист до певної міри є психологом, адже так? Жінка погоджується, справді. Мабуть, через це тонше за інших відчуває, що людині потрібно в наш важкий час, яка розрядка, отой світлий промінчик щастя та втіхи.
– Я дарувала свої роботи рідним, друзям, близьким, – щиро ділиться майстриня. – Дарувала просто людям, які мені небайдужі. Поширюються вони й через Інтернет, адже живу у Снятині на Івано-Франківщині. Родом із Заліщиків, де мешкають мої батьки. Хоча б раз на місяць навідую їх, буваю на своїй малій батьківщині.
А ось подумки перелічити, скільки таких промінчиків позитиву вже випустила в світ, п. Тетяна наразі затрудняється. Міркує: мабуть, десь поза тридцять – і більших за обсягом, і крихітних. Адже ще в’яже серветки, вправляється в техніці макраме. Головне, повторює, що всі вони створені з любов’ю та хорошим настроєм. І «заряджені» на це.
Фото зі Facebook-сторінки Тетяни Петрички
