Нещодавно на Тернопільщині перебував колишній народний депутат, а нині президент громадської організації «Спілка пасічників України» Володимир Стретович. З ним мав цікаву розмову наш кореспондент.
– Володимире Миколайовичу, наприкінці вересня ви вкотре відвідали Тернопілля. Цього разу побували на прощі у Зарваниці. Які відчуття огортали вас у всесвітньовідомому Марійському духовному центрі?
– Для початку хочу сказати, що незабутню прощу пасічників зініціював голова Тернопільської обласної спілки, директор ПП «Агрон» Тернопільського району Юрій Березовський. На жаль, на підготовку цього зворушливого духовного дійства було обмаль часу, а тому до Зарваниці 30 вересня прибули лише бджолярі із семи регіонів України. Переконаний, що на наступну професійну прощу, яку плануємо зробити традиційною, прибудуть наші колеги з більшості областей держави.
Для мене особисто Зарваниця уже давно була на слуху, як намолене місце, до якого прямують сотні тисяч прочан. Тож здавна мріяв там побувати. І тепер зі своїми партнерами по спілці подякував Господу за хороший цьогорічний урожай меду і переконався, що Зарваниця – справді духовна мекка нашого народу, над якою витає Божий дух.
– Я добре пам’ятаю вас як активного народного обранця у Верховній Раді. А яким був ваш шлях від парламентаря – до очільника бджолярської спілки?
– Ця історія, можна сказати, почалася ще із 2012 року, коли я не потрапив до парламенту на чергову каденцію. Відтак почав працевлаштовуватися, але мою кандидатуру до Конституційного суду парламентарі не підтримали, тому що, коли я очолював комітет ВРУ по боротьбі з корупцією, то багатьом з них «прищемлював хвости». У Вищу раду юстиції мене не взяли, «тому що я не вмію домовлятися, а впливовим особам потрібно вирішувати питання» і, звісно, не по закону. Наступні дев’ять місяців я працював старшим помічником Генерального прокурора, але й там мені дали зрозуміти, що «ми не спрацюємося».
Відтак я, людина тоді ще далеко не пенсійного віку, кілька місяців був без роботи і нерідко ловив себе на думці: а що я зробив корисного для України? І почав активно шукати себе на іншому поприщі. А саме тоді на новий рівень почало виходити наше бджільництво: суттєво збільшувалася кількість пасічників, зростали обсяги експорту меду. Але водночас бачив низку проблем, яка стоїть перед пасічницьким загалом держави. І я подумав, а чому б не здійснювати велику політику у розвитку бджільництва та виведенні його на новий європейський рівень. Тож у 2015 році я очолив Спілку пасічників України…
– Ви сказали, пасічницький загал має чимало проблем. Які конкретно?
– Сьогодні порядку немає у всій державі, а цей хаос автоматично проектується на всі її сегменти. Для прикладу, великою перешкодою у захисті інтересів пасічників є корупція, про яку всі багато говорять, але надзвичайно мало робиться для її викорінення. Що маю на увазі? Нинішнього літа через обприскування посівів недобропорядними аграріями в Україні знищено до 45 тисяч бджолосімей.
Масові факти загибелі бджіл були зафіксовані на Прикарпатті та й у вашій області, на Борщівщині, ще свіжий факт, коли після обприскування посівів з літака не те, що комахи, а 250 людей одночасно отруїлося. Але чи знайдеш на винуватців управу, коли вони мають гроші, можливість найняти кваліфікованих адвокатів і «переконати» суддів». Ось це лише одна з проблем, з якими нам доводиться боротися.
– А як же держава, закони, які б мали стояти на захисті інтересів чесних трудівників?
– Навіть будучи свого часу законотворцем, скажу крамольну річ: законами справі не зарадиш. Чим більше законів – тим більше хвора держава, так колись говорив французький політичний мислитель Монтеск’є. І це правда. Нам треба більше акцентувати на свідомість, мораль і совість порушників. А самі маємо не благально дивитися на державу, а об’єднуватись у активні спільноти, якщо хочете – міні-держави, і встановлювати жорсткі порядки на своєму рівні для захисту власних же інтересів і держави загалом.
– Пане Володимире, і все ж попри всі серйозні «пробоїни» у медовому кораблі, можна говорити про доволі вагомий потенціал «крилатої» галузі. Скільки бджолосімей на сьогодні є в Україні?
– Точний облік бджолиного господарства в незалежній Україні останній раз здійснювали ще у 1992 році, коли на кожну бджолосім’ю через сільські ради видавали цукор. Тоді їх було приблизно 320 тисяч штук. Зараз за оціночною методикою їх кількість зросла орієнтовно до 380–400 тисяч штук. І якщо врахувати складні економічні умови, чинник масового безробіття, то ця цифра видається максимально правдивою.
– При такій «армії» Божих комах вітчизняна медова галузь має великі експортні можливості, які, на превеликий жаль, своїми квотами обмежує Європейський союз…
– Дякую за це запитання, оскільки поняття квот заводить у блуд багатьох пасічників. Квоти Європейський союз дійсно встановлює і Україна з легкістю їх виконує ще всередині січня. Цього року, наприклад, вона становила 12,5 тисячі тонн. Але квоти абсолютно не стосуються наших виробників. Ми свій мед можемо продавати за такою ж ціною, як і в січні, без жодних обмежень. Квоти – це інтерес європейських оптовиків, яким частину затрат відшкодовують їхні ж держави.
Аби розвіяти міф про квоти, то скажу, що торік Україна експортувала 67,8 тисячі тонн меду, а цього року, зважаючи на високий урожай соняшникового меду, ця цифра буде ще більшою.
Проблема в іншому – наші виробники не можуть знайти спільної мови з вітчизняними оптовиками солодкого продукту, які постійно нарікають на «погану» якість вітчизняного меду, а пасічники не мають лабораторій, в яких можна було б обстояти якість, а значить і вищу ціну на свій продукт. Тож нині шукаємо ключ до порозуміння виробників і оптовиків медової ріки.
– А тепер від загальнодержавного перейдемо до місцевого, але не менш болючого. Нині на Тернопільщині діє дві майже однотипні структури – Тернопільська обласна спілка пасічників і асоціація пасічників імені Миколи Михалевича. Невже це правильно?
– Передісторія цієї пікантної ситуації така. Ми два роки умовляли керівника асоціації пасічників Тернопільщини пана Розумного вступити зі своїм товариством у всеукраїнську спілку, але, як це не прикро, далі порожніх обіцянок справа не йшла. А тут з’явилася ініціативна група на чолі з ініціативним Юрієм Березовським і робота буквально закипіла. Влітку спілка Юрія Романовича у Тернополі провела фестиваль меду, 30 вересня – прощу до Зарваниці, і вже має у своєму складі 7 районних осередків. Не хочу більше нічого коментувати, але в особі обласної спілки Юрія Березовського ми знайшли ділового партнера, з яким легко і результативно працюється.
– На 22 грудня запланований черговий з’їзд Спілки пасічників України. Про що там йтиметься?
– За Статутом, керівництво Спілки має прозвітувати про виконану роботу за звітний період, доповісти про досягнення, поінформувати спілчанців, куди будемо рухатися. І взагалі, обговорити проблеми і виклики, які стоять перед нашою галуззю і як їх маємо розв’язувати.
– Володимире Миколайовичу, що вважаєте своїм особистим головним досягненням за цей період?
– Очевидно, мій головний здобуток полягає у тому, що у суспільство внесено чіткий меседж про те, що Спілка є реальним захисником інтересів пасічників на загальнодержавному рівні. І друге, ми почали розбудовувати нашу організацію структурно правильно: з членськими квитками, щорічними внесками і систематичними зібраннями. У результаті маємо контакти з владою на всіх рівнях. Вона нас знає і з нами рахується. Але це, як ви розумієте, лише початок великої бджолиної політики в Україні.
Розмовляв
Богдан НОВОСЯДЛИЙ
