Ця моторошна історія трапилася 3 роки тому, наприкінці вересня, у Почаєві. Двоє 16-річних хлопців спочатку по черзі душили свою однокурсницю, а коли Марія знепритомніла, один із них, Максим, тричі чиркнув уламком скла їй по горлу. Переконані, що таки вбили дівчину, хлопці залишили її вмирати на брудній підлозі занедбаного столярного цеху.
Вину визнали частково
У Кременецькому районному суді обидва лише частково визнали свою провину, переконуючи, що все вийшло спонтанно, через юнацьку безрозсудність. Мовляв, спочатку хотіли налякати Марічку, коли ж побачили кров, злякалися і втекли. Парадоксально, проте потерпіла і в апеляційному суді, і згодом у відповіді на касаційну скаргу зазначала, що вибачила обом засудженим і просила їх суворо не карати. Зрештою, це не дивно, адже з одним із них, Денисом, вона зустрічалася і, незважаючи ні на що, продовжує кохати!
Принагідно нагадаємо, що кривавим подіям того дня передувала спільна пиятика трьох студентів. На жаль, треба визнати, що дівчина також випивала з ними. Більше того, саме за гроші Марічки вони спочатку придбали пляшку горілки, солодку воду та сухарики, а згодом ще й вино. І хоч продавцю нема чим дорікнути, адже алкоголь підліткам купив хтось із перехожих, однак невже вона не бачила, що неповнолітні за столиком біля крамниці п’ють аж ніяк не каву?
Так от, згодом, придбавши пляшку вина, один із хлопців запропонував розпити її у розташованому неподалік покинутому приміщенні столярного цеху. І дівчина беззастережно пішла з однокурсниками, адже з одним із них, Денисом, вона зустрічалася, та й з іншим, Максимом, товаришувала.
Отож не дивно, що після випитого Денис обійняв Марійку та хотів її поцілувати, проте юнка відштовхнула його від себе ще й дала ляпаса. Парубку це не сподобалось, і вони пішли курити, між тим про щось перемовляючись між собою. Тим часом, нічого не підозрюючи, дівчина чекала на друзів.
Варто зазначити, що в її житті небагато видалось світла й добра. Із першого класу виховувалась в інтернаті, адже батько покинув родину, а матері важко було одній виховувати чотирьох дітей. Тим паче, що родина проживає на хуторі, за декілька кілометрів від села. Та й не дуже мати переймалася долею старшої дочки. Не дарма судовий експерт у психіатричному висновку наголошував на агресивності та неврівноваженості дівчини, зазначив, що Марія «зі зневагою ставиться до бабусі, матері, звинувачує їх у тому, що її обмежують у грошах, покупках. Розповіла, що і вдома, і в коледжі під час конфліктів висловлювалася про те, що не хоче жити».
Певною мірою доля Дениса нагадувала життя Марії: ще зовсім маленьким його покинула власна матір (вдруге вийшовши заміж), відтак хлопця виховує бабуся. Викладачі училища та рідні відгукуються про нього як про спокійного юнака, який піддається впливу зі сторони.
Натомість Максим за натурою є лідером. Та й матеріально його родина живе значно краще, ніж потерпіла чи його спільник. І хоча у наданій суду характеристиці адміністрація професійного училища вказала, що «він постійно перебуває під контролем батьків», аналізуючи скоєний злочин, щось у це складно повірити.
«Давай її задушимо!»
Отож коли хлопці покурили, Максим раптом запропонував: «Давай її задушимо». Денис у відповідь промовчав, у суді він стверджував, що не повірив, подумав, товариш жартує. Згодом взагалі сказав, що почув: «Давай закуримо».
Так от, повернувшись у приміщення цеху, Максим ззаду підійшов до Марічки й, ніби обійнявши, правою рукою обхопив дівчину за шию та тримав так, поки вона не припинила пручатись і не знепритомніла. Тоді кинув її долу та наказав Денису душити жертву. Той слухняно опустився на коліна і стиснув пальці на горлі коханої. Потім старанно перевірив пульс на руці та шиї і раптом відчув, як під пальцями на шиї б’ється-пульсує жилка, та сказав про це друзяці. Максим рішуче підібрав уламок розбитої пляшки і декілька разів різонув ним по шиї. Побачивши кров, парубки трохи постояли над дівчиною, і переконані, що вбили свою однокурсницю, якнайшвидше втекли з цеху та попрямували у центр Почаєва, до людей. Таким чином намагалися створити собі алібі, що вони просто гуляли.
В апеляції та касації просила сильно не карати
Тим часом, десь годину потому, Марія опритомніла та спробувала покликати на допомогу. Але згодом таки піднялася і, тримаючись рукою за порізане горло, пішла до гуртожитку та про все розповіла черговій. Відтак горе-вбивць незабаром затримали та доставили до поліції.
Вироком Кременецького районного суду за спробу вбивства дівчини обох юнаків було засуджено до 10 років позбавлення волі.
Однак і потерпіла, і прокурор, і засуджені подали апеляційні скарги та просили пом’якшити покарання: зокрема, прокурор обом – до 8 років позбавлення волі, адвокат Дениса – перекваліфікувати дії її підзахисного як умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я (найважче покарання за ч.2 ст. 125 КК передбачає до 2-х років обмеження волі, Дениса мали б одразу звільнити), а захисник Максима – застосувати ст. 69 КК і призначити покарання більш м’яке, ніж передбачено законом, – по 5 років позбавлення волі.
Найдивніше, що Марія у відповіді на апеляцію написала, що пробачила своїм кривдникам, тому просить застосувати до Дениса й Максима ст. 69 КК України та призначити по 5 років тюрми (тобто вдвічі зменшити строк покарання). Зваживши на думку потерпілої, Тернопільський апеляційний суд призначив кожному з юнаків по 6 років позбавлення волі (на підставі ст. 69 КК України).
Однак Денис із родиною вирішили подавати касації, надалі наполягаючи, що хлопець не хотів Марію вбивати, а лише завдав їй легкі тілесні ушкодження. Тому його дії слід перекваліфікувати з ч. 2 ст.15, п. 12 ч.2 ст.115 КК України на ч.2 ст. 125 КК України (умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я). Однак Верховний суд відхилив подану скаргу та залишив без змін ухвалу апеляційного суду.
Марина Криниця
Джерело: Тижневик “Номер один”
