«Був на трьох війнах — в Афганістані, в Косово, в останні роки — на Донбасі, і раптом така прикра пригода — травмувався через ремонт дороги на рідній Монастирищині…» — дивується отець-капелан Ігор Федоришин.
10 жовтня, близько 16-ої години, священик повертався з єпархіального управління додому в село Високе, як несподівано перед містом Монастириська його автомобіль потрапив у вирізану дорожньою службою «латку», авто закрутило і кинуло об дерево. Отець Ігор отримав серйозні травми — перелом черепа, струс головного мозку, гематоми, та, на щастя, загрози життю нема, нині він помалу одужує під наглядом медиків нейрохірургічного відділення Тернопільської університетської лікарні. Одразу ж після аварії священика рятували у Монастириській районній лікарні.
— Дорога біля Монастириськ — суцільні пагорби, я спускався згори і не побачив, що попереду вирізаний шмат асфальту, тому й в’їхав туди. Треба було вирулити і виїхати, але авто розкрутило і кинуло на узбіччя об дерево, — каже капелан. — Не знаю, чи хтось зупинявся біля мене, чи надавав допомогу, бо якийсь час я був без свідомості. Коли ж прийшов до тями, спробував відчинити двері авто, потім дістав телефон і набрав до одного священика, попросив викликати швидку. Згодом туди під’їхала їмость. Дякую Богові, що все обійшлося, а лікарям — за порятунок. Ще в районній лікарні зшили рвані рани на моїй голові, добре, що не знадобилися складніші операції. Тепер медики наказують лежати до одужання, а для мене це вкрай важке завдання (усміхається — авт.), бо я звик постійно рухатися. Коли сталася аварія, я саме віз мішки з кавою, котрі мав згодом доправити на передову нашим захисникам. Невдовзі декан о. Ігор Джиджора вже без мене завезе каву бійцям. У моїх планах також було допомогти волонтерам з Італії доправити гуманітарну допомогу нашим захисникам на Світлодарську дугу. Друзі, побратими, парафіяни нині провідують мене в лікарні. Відчуваю особливу підтримку друга і побратима Володимира Голоднюка — він завжди готовий підставити плече допомоги. Телефонують хлопці з передової, бажають швидкого одужання. Маю серед бійців одного похресника — 20-річного юнака з Дніпропетровщини, тож він особливо хвилюється за мене. Отож, мушу якомога скоріше одужати!
Джерело: НОВА Тернопільська газета
