Є стовпи цивілізації, яких не наважуються розхитувати навіть найзапекліші узурпатори. У переліку недоторканних цінностей – книга. Але не на Бережанщині. Там у 2016 році вирішили переселити дві районні бібліотеки у … село. Мовляв, хто тепер до тих бібліотек знає дорогу…
Рішення сесії Бережанської райради від 28 липня 2016 року «Про зміну адреси Бережанської районної бібліотеки ім. Т.Г. Шевченка та Бережанської центральної бібліотеки для дітей ім. Лесі Українки» створило такий неймовірний резонанс у межах області, та й країни також, що, мабуть, районним депутатам, які голосували «за», тобто проти книги, досі гикається, пише Свобода.
Бібліотекарі чинили опір цьому безглуздому переселенню – за вісім кілометрів від Бережан у село Жуків. Почали шукати правди у суді. А, точніше, до суду звернулася жителька Бережан Наталія Трач. Вона – у ролі користувача бібліотеки, якій переміщення закладу у село фактично унеможливить користування бібліотекою. Її інтереси представляла адвокат Олена Беляєва. Позов – про визнання незаконним та скасування рішення Бережанської районної ради – про зміну адреси.
Я була присутньою на одному із судових засідань. Пригадую, як Василь Вітенко, директор Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки, він же голова Тернопільського обласного відділення Української бібліотечної асоціації (відділення виступало у справі третьою особою на стороні позивача) пропонував долучити до справи публікації у пресі і називав чи не усі друковані видання Тернопільщини. Тобто бережанський бібліотечний скандал став інформаційною топ-темою. Інакше й бути не могло, бо нищення книгозбірень, навіть під приводом реформ, це нищення просвітництва.
Скажете, друковане слово замінив комп’ютерний екран. Послухали б Василя Вітенка – змінили б свою думку. Тоді він переконував суд такими аргументами: комп’ютеризований світ повертається до друкованої книги. Скажімо, у США електронні і друковані книги фінансують з державного бюджету однаковою мірою. Зважте, що у наших умовах є категорії читачів, яким чи за віком, чи за матеріальним станом взагалі не доступні комп’ютер, Інтернет. То що, для них ера просвітництва закінчилася?
Василь Іванович, який має чималий досвід праці у бібліотечній системі, зауважував, що такого руйнівного натиску з боку влади бібліотеки ще не зазнавали. Так, завжди фонди не поповнювали належно, завжди зарплати у бібліотекарів, як і решти бюджетників, були дуже малі. Але про закриття бібліотек не йшлося (а переселення на периферію можна розцінювати як закриття).
У суді адвокатка Олена Беляєва доказувала, що рішення райради є незаконним та порушує права читачів бібліотеки на бібліотечне обслуговування. Відповідно до ЗУ «Про бібліотеки і бібліотечну справу», державна політика у цій галузі – це забезпечення загальної доступності до інформації та культурних цінностей. Забороняється переміщення бібліотек без надання рівноцінного упорядкованого приміщення для обслуговування користувачів бібліотеки. Виселення бібліотеки за межі міста також суперечить мінімальним соціальним нормативам забезпечення населення публічними бібліотеками. Ось така статистика: у Бережанах проживають 18 тис. 244 особи, а у районі – майже 23 тисячі населення. Та навіть постанова Кабміну, ухвалена за часів Януковича, дає заслін виселенню бібліотек.
Ще один аргумент міститься у ЗУ «Про добровільне об’єднання територіальних громад», яким передбачено, що «якість та доступність публічних послуг, що надаються в об’єднаній територіальній громаді, не можуть бути нижчими, ніж до об’єднання».
Випало вирішити цей непростий судовий спір, який містить не лише юридичні аспекти, а й моральну та духовну площину, судді Василю Крамару. Він виніс рішення у користь позивачки.
Та недовго бібліотекарі тішилися перемогою – в апеляційній інстанції рішення скасували й повністю відмовили у позовних вимогах.
Однак резонанс був такий, що переселити бібліотеки у Жуків не наважилися – виділили невеликі кімнатки у приміщенні відділення Пенсійного Фонду.
За цих п’ять років, що минули з часу виникнення проблеми, переслідувані владою бібліотеки виграли два проекти із збільшення бібліотечного фонду й суттєво поповнили книжкові полиці. Але саме зараз у Бережанах знову заговорили про реорганізацію, закриття цих просвітницьких закладів. Алла Заруцька, директорка Бережанської бібліотечної системи та водночас директорка центральної бібліотеки, не приховує занепокоєння. І саме у цей бентежний час неочікувано прозвучали переможні фанфари з Верховного Суду. Так-так, аж через п’ять років у касаційній інстанції розглянули справу про бережанські бібліотеки. 13 вересня суд скасував постанову Львівського апеляційного адміністративного суду і залишив у силі
постанову Бережанського районного суду.
Що це означає? Рішення Бережанської районної ради «Про зміну адреси Бережанської районної бібліотеки ім. Т.Г. Шевченка та Бережанської центральної бібліотеки для дітей ім. Лесі Українки» із подальшими змінами визнано протиправними і скасовано. Також зобов’язано Бережанську районну раду здійснити поворот виконання скасованих рішень шляхом приведення статуту Бережанської централізованої бібліотечної системи, відновлення адреси місця реєстрації, структури та майна Бережанської централізованої бібліотечної системи, – в стан, який існував до прийняття скасованих рішень.
Як скористатися бібліотекарям з цього переможного судового рішення, поки що не відомо. Адже уже немає ані Бережанського району, ані районної ради, а отже, нікому його виконувати.
Ольга КУШНЕРИК
