Головна Новини Анатолій Попадюк з Чортківщини рятує людські життя на передовій

Анатолій Попадюк з Чортківщини рятує людські життя на передовій

Анатолій Попадюк – начальник медичного пункту одного з батальйонів 30-ї окремої механізованої бригади ім. Князя Костянтина Острозького, що дислокується на Луганщині. І – наш земляк, бо уродженець села Капустинці на Чортківщині. Кожен ранок він розпочинає з віджимання від землі на великих пальцях рук. І його особистий рекорд становить вже десять віджимань. Чоловік розповідає, що унікальність такої вправи – у фізіологічних можливостях. Адже вся вага людини зосереджена на пальцях,  пише Чортків Сіті.

Про свого земляка розповіла у Facebook на сторінці «Село Капустинці» її адміністратор Марія Закревська.

– Він воює за мирне, блакитне небо над полем стиглої пшениці, – написала вона. – За те, щоб над рідною землею розвивався наш, жовто-блакитний прапор. Він б’ється за Україну… І він переможе…

А далі йшла пряма мова вояка-лікаря:

Анатолій Попадюк залишив позаду сорок років цивільної медицини і рушив на передову.

– Коли зайшли в район бойових дій, стався один випадок, – розповідає. – Говорю з солдатом, а він мені: «Не ходив би ти, док, по тій першій лінії – там снайпери пострілюють». А через вісім годин довелося його вивозити «двохсотим». Загинув від снайперської кулі. Потім у морзі закривав йому очі.

У свій час Анатолій Попадюк закінчив медичне училище. Після служби в армії навчався у Чернівецькому медичному інституті, відтак 28 років пропрацював лікарем-отолагинголом. У 2010 році здобув ще одну вищу освіту – «Загальна практика – сімейна медицина» у Вінницькому національному медичному університеті ім. М.І.Пирогова.

Він вважає, що на фронті, на відміну від цивільної медичної практики, треба чітко розуміти, що ти робиш. Тобто розуміти тактичну медицину. Військовий медик має завжди критично оцінювати власні можливості та постійно розвиватися.

Ще в молоді роки тепер вже військовий медик встигав займатись і професійним спортом – боротьбою самбо. Ділиться спогадами:

– Так вийшло, що якось зайшов у спортзал – і тренер мене забрав. Через три роки вже став майстром спорту. На початку 90-х років на моїх останніх змаганнях серед медичних і спортивних вишів тоді ще Союзу посів перше місце із самбо у своїй ваговій категорії.