Київ, Україна, анонсований ВО Свобода марш УПА. Вітанням “Слава Нації!” – розпочав свою “полум’яну” промову, один із лідерів ВО Свобода на прізвисько “Нахтігаль”, Юрій Мхальчишин. А все дійство швидше нагадувало якісь, 30-ті роки ХХ століття, ніж 2011.
В першу чергу “побратим” Юрій згадав про “бандерівську армію”, яка мабуть має викинути ту саму “синьожопу банду”, тобто її ж громадян, з України. І яка за його словами з кожним роком все міцнішає, проте вперта наука соціологія каже, що підтримка ВО Свобода всетаки йде на спад, особливо після отримання більшості в Тернопільській міській та Львівській обласній радах. А куди дивиться Міліція, Прокуратура, чому не реагує Служба безпеки України на ці заклики? В будь-якій іншій демократичній державі такі заклики би розцінили як екстремізм, а сам “спікер”, замість трибуни, був би давно за гратами.
І якщо раніше різні політичні сили звинувачували у розділенні України, то зараз таку технологію використовують свободівці, які закликають до перходу від радикальних висловлювань до радикальних дій. І до “великого походу”, в якому не буде, як висловився Михальчишин “всяких Андруховичів, Грицаків, Мариновичів та іншої клістирної інтелігенції, яка називає їх нацистами, фашистами”, та вважає зарізкими та недемократичними. Хоча перечислені люди є обличчям України в світі, а ким є сам пан Михальчишин, чим він прославляє ту державу яку він, нібито, так любить.
Знову звучали слова про захист скривджених освітян та медиків, проте легко так говорити, коли сам не думаєш про хліб насущний, а твій “бідний” лідер дивиться на світ з віконця Майбаха. Можна роздумавати і про розвиток національної держави, та побудову соціал-націоналізму, коли твої друзі дають тобі в користування авто класу люкс, знімають офіс в центрі Києва, і забезпечують тобі гідне проживання. В такому випадку можна виступати за Україну без олігархів, і за соціальну рівність, коли ти рівніший за пенсіонера, студента, медика. Потрібно виступати за Україну без бідних. Та і бачимо ми на яскравому прикладі Тернополя, як захищають свободівські депутати нашу землю від рейдерських атак – прибираючи її собі до рук.
А ще пан Михальчишин згадав новий стан Української політики, так званий “гламурний Сталінізм”, який за його словами базується на олігархах та ефективних менеджерах, та очевидно не вигідний свободівській владі оскільки вони себе показують швидше, як делетанти у справах, ніж як ефективні управлінці.
Ветеранів, які дійсно воювали в УПА з кожним роком стає все менше і менше, та і виходити на подібні марші, їм стає все важче, роки беруть своє, та і не бажають ці люди виходити під прапорами Свободи, оскільки вважають, що вона лише прикравається іменами Бандери і Шухевича, а насправді вже давно сповідує інші ідеали. Показовим є і те, що сама акція була присвячена, швидше, приниженню людей які мають іншу життєву і політичну позицію, аніж пам’яті тих, хто поліг за незалежність України, в різні періоди боротьби, в тому числі і воїнам УПА. Тож, чи варто було анонсувати подію як Марш УПА?
