Головна Колонка автора У нас дві країни: «Вони» і «Ми»

У нас дві країни: «Вони» і «Ми»

oW3607lnI_kДорога йшла через поле, переді мною простягся і не закінчувався за обрієм рідний до болю український краєвид: жовте поле та безкрає голубе небо над ним. 

Я милувалась красою вранішньої України, а радіо в машині передавало новини…

Роздуми про розвиток культури в країні, де обрії сягають прірви. Я спробую написати неполітичний нарис про політику, про минуле і сьогодення. Зміни відбуваються швидко, ми не встигаємо вже за ними слідкувати, і здається, що на сьогодні в нас є дві країни: “Вони” і “Ми”. Коли так сталося і який час і шлях відділяють “Ми” від “Вони” можна порахувати майже з точністю до дати. Зовсім недавно був один майдан, тепер – інший. Революція …
Я володію вільно обома мовами: і російською, і українською. Та справа не в мені. Мене навчили, я і володію. Але навчили не всіх. І коли я чую, як рівень патріотизму, людяності, гідності, інтелігентності і професіоналізму вимірюють рівнем володіння мовою, мене починає тіпати.

Мова – це засіб спілкування, а не політичної боротьби. При зваженій мовній політиці люди почнуть спілкуватись більш правильно і грамотно, але не зразу і не за наказом.
Мене не хвилює рівень володіння мовою лікаря і медичної сестри, програміста або сантехніка. Мене не хвилює рівень володіння мовою економіста, я не хочу читати економічну газету, неначе повідомлення з фронту. Я не розуміюсь на економіці, я хочу бути просто журналістом, а їх зараз б*ють.

Мені 20 років. Я йду на зупинку автобуса, аби поїхати на майдан. Хоча більшість моїх одногрупників давно вже сидять під теплими ковдрами і роблять домашні завдання на завтра. Ні, тут справа не в патріотичності, справа в мені, у власній гідності. А чи потрібно це? Для чого? Мінусова температура, одна нога треться об іншу, аби хоч трішки загрітись. Я не одна – єдина радість… Е, ні, краще була б одна, сусідка моя 80-річна бабуся… Покотилася сльоза… І знову я вдома, в своєму ліжечку, а там… нація…моє майбутнє…
Дуже особисте – я ніколи не писала про це, та і не було змоги. До цього часу тікала від себе, завалюючись навчанням так, щоб не було часу на роздуми. А вони наздоганяють мене постійно…

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here