Писанка (галунка) — символ Сонця; життя, його безсмертя; любові і краси; весняного відродження; добра, щастя, радості.
У міфах багатьох народів світу саме яйце є світотворчим початком. У слов’ян-язичників, на думку С. Килимника, писанки існували вже за часів антів — наших прародичів /ІІІ — VIII ст. н. е./ і були символом сонячного культу. Птахи — це вісники весняного воскресіння, Сонця, а їх яєчка — емблема сонця — життя, народження.
«Яйце птаха взагалі, — писав С. Килимник, — це зародень життя, символ бога сонця; воно в давнину символізувало — добро, радість, щастя, любов, достаток, успіх, прихилення добрих сил, захист людини від лихих сил».
Дослідники вважають, що українська писанка має понад 100 символічних малюнків. Наприклад, кривулька знаменувала нитку життя, вічність сонячного руху. Кривулька або безконечник — це символ початку і кінця. Тригвер або триніг символізував, на думку одних, небо, землю і повітря, на думку інших — повітря, вогонь і воду, треті вважали його символом життя людини. Четверті трактували його як символ неба, землі і пекла. Символічне навантаження мала і кольорова гама писанки. Червоний колір усимволізовував радість життя, любов, жовтий — місяць і зорі, урожай; зелений — багатство, буяння рослинного світу, його воскресіння; блакитний — чисте небо, здоров’я; бронзовий — матінку-землю; чорний з білим — пошану до померлих родичів, їхніх душ та ін.
На Київщині малюнок крупний, такий самий на Тернопільщині, Закарпатті. А на писанках Гуцульщини – дрібненький. Чому так – достеменно не знає ніхто.
Із запровадженням християнства змінюється поступово і символіка писанки. Вона стала символом радості і віри у Воскресіння Ісуса Христа як символу всепрощення. Для писанок були характерні такі орнаменти: решітки, віконця, клинці, вітрячки, кошики, грабельки, зірки, хрестики, павучки (символ працелюбства).
Писанки використовували як опредмечений символ кохання, даруючи їх юнці. У народній медицині ними «викачували» хвороби. Свячені писанки закопували у землю (на високий врожай), клали у домовину, у ясла для худоби. Лушпиння із писанки кидали «на щастя» на дах оселі та ін. Цікаво, що писанкарство було притаманне лише тим етнічним групам, які стали називатися українцями.
