Рейтинг складений на основі публікацій «Економічної правди» і відображає точку зору редакції.
1. Дмитро Фірташ, власник Group DF
Дмитро Фірташ – один із найбільш закритих для публіки олігархів, проте за кількістю згадувань у пресі він затьмарив собою всіх інших. Не минає дня, щоб про нього або його Group DF не написали ЗМІ. У році небагато днів, коли піар-служби олігарха не повідомляють новини про події на підприємствах Фірташа. А підприємств цих багато.
Як відомо, Фірташ є співвласником RosUkrEnergo, володіє чотирма виробниками азотних добрив, банком «Надра», Кримським содовим заводом і 21 облгазом в країні, а також низкою компаній за кордоном.
Крім того, олігарх неформально контролює ланцюжок від видобутку титанової руди до випуску готової продукції. Бізнесмен здійснює оперативний контроль над державними Іршанський ГЗК і Вільногірський ГМК. Йому також належить 50% -1 акція виробника двоокису титану «Кримський титан».
Колишні керівники холдингу Фірташа очолили «Титан Україна», «Сумихімпром» і казенне підприємство «Запорізький титано-магнієвий комбінат» (ЗТМК). «Титан Україна» управляє ВАТ «Сумихімпром» і ДАК «Титан» – володіє 50% +1 акція «Кримського титану».
Менеджмент Фірташа контролює найбільшу газовидобувну компанію України – «Укргазвидобування» і оператора ГТС Україна «Укртрансгаз».
Фірташ також обзавівся власною групою депутатів у Верховній Раді, яку так і називають – «група Фірташа».
Іноді в цю ж групу включають керівника Адміністрації президента Сергія Льовочкіна (хоча тоді коректніше говорити «група Льовочкіна-Фірташа») та керівника Служби безпеки України Валерія Хорошковського. За легендою, перший прикриває бізнес групи на самому верху, другий посилає «хлопчиків» в масках до тих, хто заважає групі діяти.
Нехай навіть такого зв’язку немає, але бізнесмен, влада та СБУ діють напрочуд синхронно. Така зіграність дозволяє Фірташу бути одним з найбільших імпортерів газу, експортером титанової сировини і майже монополістом в хімічній промисловості.
А ще до цієї неіснуючої групи відносять міністра енергетики Юрія Бойко. Він фігура сильна, але не цілком самостійна. Навіть у рідному міністерстві є кілька секторів, до яких міністру дорога заказана. Наприклад, електроенергетика, де Фірташа бачити не хочуть. Там і так тісно.
Вплив олігарха настільки велике, що протягом минулого року він неодноразово заявляв про те, що російський «Газпром» поглине український «Нафтогаз» і що Росія відбере ГТС Україні. Керівництво країни в таких питаннях більш стримано.
Крім того, слід гадати, не без участі Фірташа владі вдалося запроторити за грати Юлію Тимошенко – давнього і заклятого ворога Дмитра Васильовича.
Правда, подейкують, що на початку цього року Фірташ бовкнув зайвого і мимоволі образив Володимира Путіна. Той промовчав, але навряд чи забув образу, кажуть політичні пліткарі.
Якщо їм вірити, то по імперії Фірташа вже в 2012 році буде завдано катастрофічного удару – їй настільки підвищать тарифи за транзит газу по території Росії, що газ доведеться купувати нарівні з усіма в Україну (у жовтні Фірташ імпортував середньоазіатський газ за середньою ціною 412 доларів за тисячу кубів, хоча ще в липні ціна газу для мільярдера становила близько 280 доларів). А це ставить під питання виживання всього хімічного напрямку Group DF.
2. Юлія Тимошенко, екс-прем’єр-міністр України, засуджена на 7 років в’язниці
Навіть якщо Тимошенко після рішення Апеляційного суду відбуде весь свій термін за гратами, в 2011-му і в 2012-му роках її вплив на економіку Україну було і буде величезним.
По-перше, газові контракти, які вона уклала з Росією в 2009 році, залишаються предметом переговорів Москви і Києва до цих пір.
По-друге, її взяття під варту, а потім і винесення жорсткого вироку вже стали на шляху України до Європейського Союзу. Поки уряд тримає гарну міну, але не виключено, що країна на довгі роки втратила можливість стати членом ЄС.
По-третє, вирок Тимошенко і її відсутність у політичному житті (точніше – в стінах парламенту) істотно перекроїть всю політичну карту і, як наслідок, економічну. Певною мірою перекрій вже відбувся: в обоймі ЮВТ залишився тільки один олігарх – Костянтин Жеваго, та й той постійно привертає до себе увагу СБУ. Хто заплатить за вибори?
У цьому сенсі, Тимошенко без грошей за гратами – більш вагомий козир на виборах, ніж Тимошенко без грошей на волі.
3. Рінат Ахметов, власник СКМ
Справа не стільки в тому, що Ахметов вважається найбагатшою людиною України. Справа в тому, що ця людина швидше за інших нарощує обсяги своєї власності. На нього працює майже півмільйона людей. Останнє, що він купив, – «Київенерго» і «Західенерго».
Він взяв у концесію на півстоліття (!) Два найбільших підприємства вуглепрому – Ровенькиантрацит і Свердловантрацит. Отримав монопольне право експортувати електроенергію до Європи. Готується поглинути найбільшу генерацію – «Дніпроенерго» і «Донецькобленерго».
В енергетиці залишилися кілька острівців, які ще зовсім випадково не контролюються Ринатом Леонідовичем. Найбільший з них – «Енергоатом», до якого, судячи з усього, просто не дійшли руки.
Ще Ахметову належать шахти, металургійні підприємства, підприємства сільського господарства, транспортні компанії, банки та інше. Він все ще залишається одним з лідерів правлячої Партії регіонів. З ним все вважаються. Йому, як і при Кучмі, першому відшкодовують ПДВ, йому першому пропонують купити держвласність. Інші олігархи намагаються не переходити дорогу Ахметову.
Якби Рінату Леонідовичу запропонували відразу купити всю енергетику і металургію Україні, він би з ходу погодився. І за тиждень знайшов би гроші.
Говорячи про Ахметова, грішно не згадати його кращого друга Бориса Колесникова. У 2011 році віце-прем’єр прославився тим, що очолив підготовку до Євро-2012. Тільки й пишуть, що корупція при цій підготовці колосальна, а «відкати» сягають 80% бюджетних асигнувань.
Але доказів корупції немає, а, значить, вибачте, Борис Вікторович. Не віримо ми у все це. Заздрять вам і вашому другу. Який теж росте без корупції, просто щастить йому.
4. Микола Азаров, прем’єр-міністр
Це людина, яка відповість за все – за пенсійну реформу, за земельну реформу, за податкову реформу і за багато інших реформи, яких, за визнанням самого Азарова, народ не побачив і не оцінив.
Заслуги Азарова перед вітчизною завжди викликали сумніви, а тепер і поготів. Малий і середній бізнес пригнічені його стараннями. Скорочення свобод підприємців – його заслуга. Розподіл власності серед олігархів – на його совісті. І газові переговори з Росією – тепер його хрест.
Якби проводився соцопитування про довіру прем’єр-міністру, то рівень цієї довіри був би вкрай низький. Але вплив Азарова на економіку настільки величезна, що іноді його й пожаліти хочеться за таку тяжку ношу і велика кількість гріхів на душі.
5. Сергій Тігіпко, віце-прем’єр-міністр
А ось Тігіпко відповість за чорнобильців, афганців, підприємців, пенсіонерів, малий бізнес і тепер вже за відданих виборців.
Сергія Леонідовича «віджали» дійсно красиво. Пообіцяли пост прем’єра і численні «годівниці» в обмін на приєднання «Сильної України» до Партії регіонів. А потім сказали: «Знаєш, напевно, не треба». І залишився він ні з чим.
Ну, припустимо, Тігіпко плюнув на свій найвищий рейтинг під час минулих президентських виборів в ім’я реформування країни. Але не вийшло у нього навіть зробити країні так добре, щоб країна подумала: «Ех, добре-то як!»
Рейтинг Тігіпка впав так само стрімко, як і виріс в 2010 році. Яким він буде в 2012 році, невідомо. Країна не оцінила і його численні управлінські й законодавчі ініціативи, і побачила в них банальне заглядання в чужі кишені. А це, як не крути, не личить солідному чоловікові в дорогому костюмі.
Зараз здається, що Тігіпко ставить хрест на своїй політичній кар’єрі – точніше на самостійній кар’єрі. Він іде за Азаровим, але йому доведеться довго бути навіть не другим номером. Але при цьому розділяти з прем’єром всю відповідальність, тому що обіцяв більше всіх саме Сергій Леонідович.
6. Юрій Іванющенко, народний депутат
Юрі «Єнакіївському», як його звуть, не подобається, що його назвали монстром, який захоплює чужий бізнес. Але є бізнесмени, які навіть вдячні йому за «вирішення питань» – наприклад, Владислав Бурда, власник мережі дитячих супермаркетів «Антошка».
Іванющенко пов’язують з такими компаніями як «Азовмаш», одеський ринок «Сьомий кілометр», київський аеропорт «Жуляни» і «Родовід Банк». Також повідомлялося, що він пропонував Олексію Вадатурському поділитися частиною великої аграрної компанії «Нібулон», на якій цього року були «маски-шоу». А якщо вірити всім чуткам, то по всій Україні кілька десятків хороших бізнесів середньої руки отримали пропозицію віддатися в руки Іванющенко добровільно. Щоб не було проблем.
І це тільки маленький список того, що пану Іванющенко «не належить» або поки не належить.
Але якщо вірити легендам, то на депутата обмовляють марно. Тому що бізнес він захоплює не для себе, а для «сім’ї» президента. І роль його у всьому цьому розкладі – керуючий. І дуже хороший керівник, судячи з усього.
7. Юрій Бойко, міністр палива та енергетики
Бойко і Фірташ йдуть по життю разом, хоча обидва заперечують це, як тільки можуть. Останній гучний епізод, який показує цей зв’язок, – силовий відбір мережі облгазів у Олега Бахматюка. Бойко натиснув, а Фірташ забрав. Ну, буває …
Бойко все рідше фігурує в новинах, пов’язаних з RosUkrEnergo, як негласний партнер Фірташа. Тепер міністр займається газовими переговорами з Росією. Від того, як він домовиться з «Газпромом», залежить не тільки економіка Україна, а й кожного промисловця. Не виключено, що того ж Фірташа.
А ще Бойко лобіює інтереси вітчизняних НПЗ, які не поспішають модернізуватися за свій рахунок, і не залишає ідеї обкласти імпорт пального митами. Міністр також закриває очі на контрабанду палива, як-то справа «Лівели» і «Феодосійська діра», і сумнівні схеми з спецаукціон з продажу скрапленого газу. Як відомо, на таких торгах річні обсяги цього палива викуповуються фірмами, які експерти пов’язують з однією відомою донецької сім’єю, і заробляються мільярди гривень.
Бойко також дозволив «Чорноморнафтогазу» – дочці «Нафтогазу», яку очолює його людина Євген Бакулін, – через прокладки купити дві бурові вишки за ціною, удвічі вище, ніж на ринку. Цікаво, куди ж поділася різниця?
8. Валерій Хорошковський, шеф СБУ
Чим повинна займатися Служба безпеки насправді, ніхто напевно не знає. Думаєте, йдеться про розвідку або контролі за оборотом наркотиків? Немає.
Ще до Хорошковського, а при ньому з подвоєною силою, СБУ займається тим, що проводить обшуки на підприємствах, заарештовує бізнесменів, чиновників, заводить кримінальні справи і тримає в жаху все бізнес-співтовариство. Додамо до цього боротьбу СБУ з інакомисленням, наприклад, полювання на блогерів, і отримаємо російську ФСБ. Тобто, суміш ідеології, вірності вождю і пристрасті до грошей. А ще, як кажуть самі силовики, втрачених професійних умінь. СБУ перетворилося на якусь підрозділ безпеки у великій корпорації.
Ще кілька років тому бізнес-співтовариство вважало, що Хорошковський – один з них. Або один з «нових росіян». Кримський хлопець, який у смутний час зумів сколотити стан і пішов у велику політику. Але виявилося, що він – КГБ-шник.
А тепер ще й генерал армії, як Георгій Жуков. Мабуть, Берлін брав або в Афгані служив.
9. Сім’я Президента
Віктор Федорович Янукович, поки він є президентом, хоче побудувати бізнес для своєї родини. Для цього треба на когось спиратися, тому що навколо одні акули-людожери у вигляді олігархів.
У президента є два сини, які повинні продовжувати справу батька. Але молодшого Віктора в основному цікавлять автомобілі. Кажуть, старший син Олександр хотів залишитися звичайним лікарем, але сімейні справи покликали, і йому довелося йти у великі справи.
Одним з напрямків розвитку бізнесу Сім’ї займається Юрій Іванющенко (див. вище). Але він не є єдиним представником сімейного бізнесу. Рік тому країна дізналася, що є така категорія: «друзі сина президента».
За протекцією Олександра у великі справи прийшли кілька його друзів. А саме, Віталій Захарченко (екс-глава Податкової, зараз міністр внутрішніх справ), Олександр Клименко (зараз голова Податкової) і Сергій Арбузов (голова НБУ).
Ось, наприклад, Сергій Арбузов. У грудні 2010 року його ніхто не знав. Лише після його призначення головою НБУ стало відомо про тісний зв’язок Арбузова зі старшим сином Віктора Януковича.
Арбузов ніколи не був помітним на банківському ринку. Він взагалі не був помітний на жодному ринку. Але Сім’я вирішила, що він потрібен їй на чолі центробанку. І він «не підкачав».
Молода людина з Донецька виявився досвідченим бюрократом. За минулий рік Арбузов істотно перекроїв банківську систему – «побудував» банкірів, взяв у залізні рукавиці монетарну та кредитну політику країни, оголосив війну доларизації. У результаті пафосні банкіри ходять по струнці, кредитування скоротилося до мінімальних обсягів, а продати без документів можна не більше одного долара.
10. Денис Олейников, власник компанії «ПростоПрінт»
У вересні 2011 року Олейников, який до цього був звичайним і талановитим підприємцем, дізнався, що в офіс його компанії приїхав УБОЗ. Справа набула широкого розголосу в інтернеті, тому що Денис був відомим інтернет-підприємцем.
Його компанію звинуватили в порушенні авторських прав ЄВРО, конфіскували документи та обладнання, завели кримінальну справу.
Оскільки Олейников брав участь в Податковому Майдані 2010 року, він і цього разу, захищаючи свій бізнес, вийшов на Майдан, надрукувавши багато футболок з написом «Дякую жителям Донбасу». Його і прихильників розігнала міліція, немов немає більшого ворога для влади, ніж дрібний підприємець.
Проти цієї людини озброїлася вся владно-каральна машина держави. Побоюючись арешту, Олейников вивіз родину за кордон. Він обіцяв зібрати на вулицях Києва 200 тисяч чоловік, але вважав за краще особисту безпеку.
За великим рахунком, ім’я «Денис Олейников» варто було б писати у лапках як ім’я загальне, подібно бренду «Євгеній Чичваркин» в Росії.
В Україні таких «олійникове» все більше і більше. І перші дев’ять фігурантів цього списку – хто прямо, хто непрямо – сприяють зростанню їх кількості.
