Його можна шукати на карті України, але знайти ви його не зможете. Хіба, що в окремих випадках, на карті він буде відзначений як «піонертабір» або водоспад на річці Джурин. Десь між селами Нагоряни і Нирків я знайшов його на військово-топографічній мапі Фрідріха фон Міґа 1783 року.
Назва міста загубилося в часі (втім, як багато топонімів на території України). Найчастіше його називають Червоногородом. Деякі плутають з Червоноградом. Але так він ніколи не називався.
Правильніше за все буде називати це місто на польський манер Червоногруд або Чірвоногрод. Є ще латинська назва з літописів: Castrum rubrum. Вона, як і всі інші, яскраво забарвлена: червоний замок. У всьому винні брунаті подільські пісковики, які надають й землі, й камінню тут червонуватого кольору. Історики пов’язують урочище Червоне з давньоруським літописним містом Червен. Пов’язують гіпотетично, тому що ніяких документальних підтверджень цьому немає.
Згідно з історичними записами, замок існує на Подолі з IX століття, коли Червен був резиденцією руських князів. Є дані, що в 981 році його захопив київський князь Володимир. Тут, в столиці Червоногородського князівства в околицях дерев’яного замку полювали галицько-волинські князі, поки в 1240 році місто не було зруйноване татаро-монгольською навалою.
Місто на прикордонних землях, воно завжди було предметів суперечок між різними державами, королями і князями. Польський король Казимир, литовський князь Ольгерд, князі Корятовичі, Ягайло, Вітовт…
Місто відвойовували, дарували, руйнували і відбудовували, а після перемоги в Грюнвальдській битві з хрестоносцями в 1411 році король Ягайло знову віддав Поділля Вітовту за допомогу в перемозі і Червоногруд надовго став польським.
У 1430 році власником Червоногорода стає Теодор Бучацький-Язловецький – польський магнат, староста Кам’янця і володар замку в сусідньому Язлівці. А через чотири роки місто отримує статус королівського і стає столицею всього Західного Поділля.
Бучацький відбудовує дерев’яний замок і засновує домініканський монастир із костелом Св. Миколая. 1448 року Червоногруд отримує Магдебурзьке право від короля Казимира IV Ягеллончика.
У звичному кам’яному варіанті Червоноградська замок з’явився тільки в XVII столітті. Магнати Даниловичі приймають рішення, що дерев’яні стіни не захищають місто належним чином. Та й виглядають вони не солідно, як для столиці, тому прийшов час відбудовувати кам’яні.
Замок був в плані чотирикутним, з високими оборонними стінами і чотирма вежами. Він хоч і знаходився не на узвишші, а в глибині зеленого кратера, утвореного меандром річки Джурин, проте мав вигідне розташування на правому березі річки на 20-метровому пагорбі. Він залишався практично недоступним для ворога до появи важкої артилерії.
Готичні мотиви чудово вписалися в навколишній природний пейзаж і виглядають досить багато і злегка страхітливо.
Тоді ж, на початку XVII століття, на кошти родини Лисецьких побудовано домініканський костел Вознесіння Діви Марії, мальовничі руїни якого і сьогодні прикрашають вже мертве місто.
Фортеця представляла собою цілий індустріальний ансамбль, а змішання стилів і зручність розташування вражає навіть сучасних майстрів. Одна із загадок тутешнього замку – творець архітектурного комплексу. До сьогоднішнього дня точно не відомо, хто доклав руку до проектування і зведення. Але робота дійсно зроблена колосальна.
Крім високих стін і веж замок відомий своїми підземними ходами – вони ведуть не тільки уздовж міста, але їхніми коридорами можна потрапити і в занедбану печеру.
Місцеві жителі подейкують, що в печері довгий час проживав монах-аскет, а страшна примара до сьогоднішніх днів захищає ці землі. Тому, нібито, ходити під землею замку може лише найсміливіший.
Знову Червоногруда занепадає після руйнівного походу козаків у 1648 році, а влітку 1672 року замкові стіни вже побачили війська турецького султана Магомета IV. В останній раз турки безуспішно штурмували замок в 1698 році. Це була остання оборона замку. Ще понад півстоліття замок стояв наполовину зруйнованим, а від колишньої могутньої столиці Подільського воєводства лишилося лише невелике поселення.
До первого поділу Польщі в 1772 году Червоноградський замок був центром Червоногородського повіту – одного з трьох повітів Подільського воєводства. После поділу Польщі місто відійшло до Австрії, втратило своє значення и стало відноситися до Заліщицького повіту Тернопільського воєводства.
У 1778 році австрійський уряд продає містечко князю Каролю Понінському.
Були розібрані до фундаментів стіни замку і замкові вежі. На місці веж виникли нові – вище і ширше в неоготичному стилі, увінчані зубчастими коронами. Вони стали основною прикрасою розкішного палацу, який з’явився в 1820 році. За одними даними архітектором палацу був Т. Матловский. Інші приписують його авторство видатному львівському архітектору Юліану Захаревичу.
Згідно збереженим даними і художнім реконструкціям точно відомо, що замок не був рівномірним і однаковим по висоті. Стіни різної висоти зводилися для балансу, оскільки він знаходиться на схилі. Центральний блок складався з трьох поверхів і мав відгалуження в обидві сторони. Із західного боку на двох поверхах розташовувалися палацові приміщення, тут же були встановлені колони і портик з високими арками. Вежі були також різної висоти, але з першого погляду цю різницю практично неможливо було визначити. Вони піднімалися на три яруси, до верхнього поверху можна було дістатися по гвинтових сходах. Поруч з замком був побудований костел і оформлений невеликий парк з фонтаном і квітучими чагарниками.
Завдяки італійському архітекторові навколо палацу з’являється парк. Архітектор змінив русло Джурина, завдяки чому в околиці з’явилося ще одне диво – 16-ти метровий каскадний водоспад.
На початку ХХ століття Червоноград переходить до своїх останніх власникам – князів Любомирських. Княгиня Марія Любомирська по-справжньому піклувалася про свій найкрасивіший на Поділлі маєток. Але Перша світова війна стала початком кінця не лише замку, але і всього містечка. Тоді маєток був пограбовано російськими військами.
Деякий час у міжвоєнний період в руїнах замку ще жив вчитель, а навколо колишнього замку ще існувало поселення переважно з польським населенням.
Після того, як селище покинули князівські і аристократичні родини, замок занепав.
Численні акти вандалізму також не дуже добре відбилися на цих колись великих стінах. Сьогодні туристи можуть побачити справжні замкові руїни. Останки кам’яних стін і веж, а також обриси костелу.
Під час Першої світової війни палац зазнав значних руйнувань, и його більше не відбудовували. Завершила руйнування Друга світова війна.
Крапку в існуванні Червонограда поставив польсько-український конфлікт у лютому 1945 року. Тоді, начебто, загін воїнів УПА з сусіднього Ниркова знищив все населення містечка – 38 поляків. Насправді все було трохи не так і згодом я розповім про це докладніше.
Ось така історія цього містичного місця. З одного боку – така довга, з іншого – така сумна.
Силою, зброєю, тюрмами, смертями впроваджувалась комуністична ідеологія, носіями якої були перші більшовики. Їх ідеологія закладена у лозунгах: “Руйнуй усе, що паном звалось!”, ”Ми до основ усе зруйнуєм, а потім ми наш, ми новий світ збудуєм!”, ” Мир хатам – війна палацам!” І хоч миру та спокою не було, зате палаців не стало.
На фоні такої пролетарської (комуністичної) ідеології не тільки в Червоному, але й по всіх селах краю руйнувалися добротні будинки, фільварки (панські господарства), маєтки господарів, храми і т.д. І тут не має значення, хто їх руйнував – голови колгоспів чи прості люди, адже всьому цьому потурала держава. Вона і стала головним винуватцем знищення пам’яток історії, культури. Хто з цим не погоджувався, той був ворогом народу і його чекала незавидна доля.
З повернення радянської влади, колективізація пішла за сценарієм, каміння із багатьох палаців, маєтків йшло на спорудження ферм, у тому числі і з Червоногорода. Навіть святиню – костел – руйнували прості люди.
Про мешканців цього поселення ніхто не дбав. Проводилась державна політика по ліквідації хуторів, неперспективних сіл. Тому переселення людей з Червоного всіляко підштовхувалося, будівлі руйнувалися.
Більшу частину споруд Червонограду знищили у 1960-1970-х роках, коли якимсь партійним бонзам у голову прийшла ідея використати колишнє місто, млин і палац замість каменоломень. Голови колгоспів з Ниркова, кривилися, плювалися, але куди дінешся? До честі колгоспних керівників ніхто з них принаймні не спокусився на вежі та костел (кажуть, одному з них цей “саботаж” закінчився інфарктом).
Офіційно Червоногород припинив існування в 1970 році: поселення з назвою Червоне було виключено з переліку міст, селищ і сіл Української РСР в зв’язку з відсутністю жителів. Але руйнування замку на цьому не припинилося.
Зараз з будівель на территории Червонограда збереглися Залишки Червоногородського замку XVII століття и католицького костьолу XVIII століття. На пагорбі около замку розташовано занедбане кладовище з каплицею, в якій були поховані останки сім’ї Понінських.
Найцікавіше, що як тоді, за совітів, так і нині пам’ятку держава не охороняє. Комплекс “замок-костел” наразі належить УАПЦ, але навіть якихось консерваційних робіт (не кажучи вже про реставрацію) номінальні власники не ведуть. Якщо ще не продали замок з костьолом комусь ще…
Незважаючи на стан пам’ятника, потік приїжджих сюди не зменшується. Навпаки, з кожним роком місце стає більш популярним.
До слова про легенди – їх тут досить багато. Однією з найулюбленіших і найпоширеніших, крім історії про примару, є легенда про скарби. Подейкують, нібито в заплутаному лабіринті підземних ходів один з князів заховав свої скарби. Але дослідження вчених не дали результату, ніяких скарбів знайдено не було.
Справедливості заради варто сказати, що будівля часто перебудовувалася, ходи засипалися і викопувалися заново. Тому цілком можливо, що під якимось валом землі досі лежить дорогоцінний скриня.
Крім замкових руїн туристів кличе до Червонограду найбільший в рівнинній частині України водоспад Джуринський. Висота цього дива складає 16 метрів, і складається він з декількох каскадів. У самому чарівному в Україні місці дзюрчить найчарівніший в Україні водоспад…
Названий каскадний шедевр в честь однойменної річки, яка протікає неподалік. Водоспад відомий не тільки завдяки сусіднього замку, але і через своїх рекордів. Джуринський водоспад – найвищий рівнинний водоспад країни, 16 метрів! Район Червонограда це цілий ансамбль – середньовічний замок, природні краси водоспаду і покинута частинка індустріалізації.
З 2003 року на замчищі з’явився барак, в якому оселився монах УАПЦ. За его версією, якові тиражують жовті газети, під замком находится вхід до пекла, Який охороняє безголовий лицар. А під землею розташована зала судилища, де відбуватиметься Страшний суд. Спелеологи б здивувалися такій назві відомої печери “Поросячка”, что й действительно розташована Неподалік від замку…
Містичний місто, який не сплутаєш ні з яким іншим… Місце, в яке закохуєшся з першого погляду назавжди… Місце, яке тягне постійно, незалежно від пори року і настрою… Це мертве, але вічне місто, засноване невідомо коли і невідомо ким. Місто з невідомим минулим і ще більш неясним майбутнім.
