Останні кілька місяців однією із найбільш обговорюваних тем було питання фінансування харчування іногородніх дітей у дитячих садочках Тернополя. Сьогодні можна сказати, що втілюється рішення у рамках чинного законодавства. Місто і район розпочали процес взаєморозрахунків.
«Центральна проблема» для місцевих бюджетів
Майбутня проблема оплати харчування дітей у дитячих садочках Тернополя була прогнозованою. Про неї міський голова Тернополя Сергій Надал говорив ще минулого року. Ще минулого року була створена спільна комісія з представників міськради, райради та райдержадміністрації для того, щоб розробити механізм взаєморозрахунків. Адже, як відомо, в рамках реформи децентралізації оплата за утримання садочків в обласних центрах повністю перекладена на плечі місцевого бюджету. Тобто у Тернополі за всіх дітей, які ходять у садочки мають платити з бюджету міста. Так само у інших громадах, наприклад, у Львові.
Для Тернополя, приміром, утримання садочків вартує 175 млн грн на рік. 12 млн гривень витрачається на оплату частини суми за харчування дошкільнят. Погодьтеся, це достатньо великі суми. Разом із тим, коли депутати Верховної Ради та Уряд ухвалювали відповідні рішення, вони не передбачили, що в обласних центрах дошкільні заклади відвідує велика частина дітей з навколишніх сіл. Не було дано чітких вказівок, як вирішувати проблему.
Уряд передбачив дотації для району і окремих ОТГ відповідно до кількості зареєстрованих у районі та селах дітей. Бюджетне ж законодавство передбачило єдиний можливий механізм — укладення угод між Тернополем і районом, або відповідними громадами, діти яких відвідують садочки у Тернополі. Тобто, закон чітко передбачив, що кожна громада має перерахувати кошти за своїх дітей до бюджету Тернополя. це мало б відбуватися за тим же принципом, коли Тернопіль, наприклад, перераховує кошти за навчання дітей, зареєстрованих на території міста, у музичній школі, що перебуває на утриманні обласного бюджету.
Такий законний механізм з ініціативи міського голови Тернополя і був підтриманий рішенням Тернопільської міської ради наприкінці 2017 року. Тобто з боку міста було зроблено все, щоб діти могли ходити у садочок, а у батьків не було жодних проблем з надмірними витратами коштів. Фактично на рівні міста вирішували проблему створену у «центрі» з легкої руки народних депутатів та уряду.
Рішення в рамках закону і політичний піар
Діяти по-іншому міський голова Тернополя і, зрештою, Тернопільська міська рада не могли. Закон «Про місцеве самоврядування» зобов’язує приймати на себе тільки ті обов’язки, які місцеве самоврядування здатне профінансувати. Саме з цієї причини ще 30 листопада 2017 року, Тернопільська міська рада повторно звернулися до керівництва Тернопільського району та відповідних голів ОТГ з проханням укласти угоди про міжбюджетні розрахунки. У місті добре розуміли, що у протилежному випадку, просто не буде можливості належним чином забезпечувати харчування дітей у садочках.
Зрештою, у червні були ухвалені відповідні рішення на районному рівні і більшістю навколишніх ОТГ, що уклали угоди з містом Тернополем.
Відповідно вирішення проблеми фінансування було забезпечено так, як цього вимагав закон. Щоправда відбулося це після кількох спроб окремих недобросовісних представників керівництва ОТГ перекласти проблему на плечі батьків. Спочатку у ЗМІ активно роздмухувалася тема «порушення Конституції», потім батьків підбурювали йти під міську раду, хоча доречніше було звертатися до районних депутатів та тих же голів ОТГ.
Але кінець кінцем, було ухвалено рішення в рамках закону. Частина батьків, які працюють та проживають у Тернополі, зареєструвалися у місті і отримали право на садочок на загальних підставах. Більша частина громад уклала угоди про міжбюджетні розрахунки з Тернополем, зокрема з бюджету району на дитячі садочки буде виділено близько 1,9 млн грн.
А тих, хто вів «безкомпромісну боротьбу за дітей» наразі більше не чути. Тема їм стала просто нецікава, оскільки почала скорочуватися кількість батьків, якими можна маніпулювати. Тож маємо вчитися розрізняти, де є справжнє бажання вирішувати проблему, а де — політичний піар.
Тарас Мельник