Про те, звідки походить назва села “Біла” чи “Біле” на Чортківщині роздумував краєзнавець Ярослав Свистун. Із виданням Чортків.Онлайн він поділився легендами.
“Як тільки шубовснув у воду звергнутий чорноризцями Род – здійнявся з води ясний сокіл, зробив коло над Шовбом і піднісся у високе небо, щоб обтрусити намоклі крила і явити світові благодать Божу. І всюди де падали краплі Серетової води – селилися люди.
Десь так, народжується легенда…
Пару легенд місцевого замісу, придадуть нашому пляцку, той вишуканий смак на якому тримається Білецька оптимістична патріотика.
Це скоріше бувальщина, яка від часу стала легендою.
Стояла в центрі села корчма. Першими дорогу до неї протоптали тутешні батяри і заїжджі люди. За ними потягнулися деякі ґазди, та й так, що пропивали всю свою маєтність. Тож, твереза й відповідальна громада, зібрала гроші і викупила в жида корчму. Через якийсь час, на тому місці, поставили церковцю, а при ній заснували товариство трезвости.
Єнча історія, прив’язана до пам’ятної Гоцькової Гори. За Австрії на цьому горбі було громадське пасовисько. Але захланне панство нагло захопило угіддя разом з худобою посполитих. Війтом на той час правив добродій Гоцько, він і заступився за скривджених хлопів. Судився з паном впродовж одинадцяти років і нарешті пішов пішки до Відня, де в суді вищої інстанції, таки виграв хлопський інтерес. Чи то так, чи ні, достеменно знає витинанкова мисткиня Марія Бурдяк, бо жиє на війтовій хаті і впевнена, що вічна пам’ять достойників не стільки в поминальних месах, як в назвах залишених по собі добрих справ.
Всякий, хто має здібність до аналізу, вже мав би здогадатися, що «гоцько», «весь», «війт» – слова запозичені в готів (шведів), які прийшли (повернулися) сюди аріями з берегів Балтійського моря в період з двохсотого по чотирьохсотий рік по Різдві. Одні кажуть, що вони шукали описану в давніх пророцтвах країну Ойум, інші – Асгард – країну богів.
Чи зможе Біла задовільнити величні амбіції предків, покаже час, а поки-що її оспівувач Андрій Базалінський, пише:
Моя скарбниця,
Незамінне Біле!
Хтось хоче світу, а мені коби
Лишень твої долини і горби
Та Серетовий водоплин змілілий”
