Через кілька днів на Тернопільщині розпочнеться одна з найвеличніших християнських подій: загальнонаціональна Проща до Зарваниці. Українці кажуть, що такі молитовні походи до святих місць — це давня традиція християн, коли віряни приносять Богу своєрідну пожертву — пішу прощу.
Наталія Гуда — лікар-комбустіолог вищої категорії, доцент, кандидат медичних наук, співзасновниця клініки лазерної косметології «Моне» — бере участь в Прощі вже п’ять років поспіль. Каже, що християнські звичаї завжди були в її родині. І тепер вони разом з чоловіком Ігорем Гудою передають їх своїм дітям. Напередодні Прощі Наталія Гуда розповіла, що спонукає її та інших паломників щороку долати довгий шлях до Зарваниці.
— Особисто в мене мотивація йти на прощу досить проста. Ми найчастіше звертаємось до Бога з проханнями. Є якась проблема і ми молимось та просимо Ісуса та Пресвяту Богородицю допомогти її вирішити. Часто у мене виникає думка: а що я віддала для того, щоб щось просити. Ще з маленької мене навчили кожної неділі ходити до церкви. Я і своїх дітей до цього привчаю. Але це дуже маленька жертва, а Проща — ще одна нагода щось віддати Богові, — розповідає Наталія Гуда.
Перед кожною прощею християни вибирають для себе наміри, з якими звертатимуться у молитві дорогою до Зарваниці. Наміри є як особисті, так і більш масштабні: моляться і за здоров’я рідних, і за розв’язання проблем, так і за Україну, за військо, за мир. Наталія Гуда переконана, що загальна молитва в рази сильніша. Каже, у групі, з якою вона відправляється на прощу, вже склались свої традиції: пишуть список намірів і в спільній молитві об’єднуються, звертаючись до Бога.
Попри довгий шлях, а це близько 60-ти кілометрів, йти, кажуть віряни, не важко.
— Іти не так вже й тяжко. Мені здається, це навіть не залежить від того, наскільки людина фізично підготована. Просто зосереджуєшся на молитві та всю дорогу тримаєш у голові думку – заради чого чи кого ти це робиш. Суть не в кілометрах. Коли дивишся, що поруч йдуть старенькі бабусі чи маленькі дітки, то думаєш: які питання можуть бути до тебе, — говорить рідна сестра Наталії – Анна, яка завжди іде на прощу разом з нею.
Щоб легше йшлось, каже Наталія Гуда, треба знати практичні нюанси ходи: порадитись з досвідченими прочанами, не набирати зайвих речей, обрати дуже зручне взуття, не забути про головний убір. І, що не менш важливо, зосередитись не на складнощах, а на духовній складовій.
— Варто йти також заради того почуття, яке виникає, коли прийшов. Це така ейфорія, таке задоволення. Справжнє Благословення, коли дійшли, розмістились і чекаємо перших зустрічей. Відчуваєш, що відбулось щось вагоме, що ти щось зробив. Після Прощі такі відчуття зберігаються ще довгий час. Якесь таке приємне піднесення. Потім цілий рік чекаєш Прощі знову.
Наталія Гуда не обмежується Зарваницею, а принагідно відвідує інші святі місця. Так, ще в студентські роки, навчаючись у ТДМУ імені І.Я. Горбачевського, неодноразово брала участь у християнських паломницьких зустрічах «Тезе». З однодумцями організації «Українська молодь Христові» відвідувала Рим, мала зустріч з папою Іваном Павлом II.
— З поїздок «Тезе» пригадую моменти піднесення, від перебування у святих місцях, участі у загальних спільних богослужіннях. Молитви-пісні різними мовами, українською у тому числі, співали водночас тисячі паломників з різних країн світу. Щиро кажучи, мурашки біжать по шкірі, коли це розповідаю — з усмішкою додає Наталія Гуда.
На початку цього року сім’я Ігоря та Наталії знову відвідала Ватикан — за підтримки фонду «Твори добро» на Тернопільщину прибув Нерукотворний образ Христа. Наталія Гуда зазначає, що для неї було величезною честю побувати у Ватикані і виконати таку почесну місію.
Зараз, у дні, коли вся християнська родина України відправляється до Зарваниці, Наталія Гуда закликає усіх об’єднатись у молитві за наші добрі наміри. Каже, що у молитві шлях до Марійського центру нескладний, але відчуття, яке паломники отримують у святому місці, назавжди змінює людину.
