В основі експозиції – роботи, створені в юності, коли він тільки починав свій шлях у мистецтві. Це особливо цікаво, адже за версією авторитетного британського видання The Daily Telegraph, Марчук увійшов до сотні геніїв сучасності, посівши 72-й рядок рейтингу, передають Известия
Виставка дасть можливість зрозуміти, на якій творчій основі виріс патріарх українського авангарду.
Його успіх був цілком заслуженим і вистражданим. Все життя життя Марчук важко працював, незалежно від того, як складалася його кар’єра. Визнання прийшло пізно, в 43 роки – тоді була організована його перша виставка. До Спілки художників України його прийняли тільки у 52 роки. Справжня слава до майстра прийшла тільки в незалежній Україні. У 1997 році Марчук став лауреатом Національної премії імені Тараса Шевченка, а в 2004 році був відкритий його музей на батьківщині, в селі Москалівка на Тернопільщині. Марчук – почесний член наукової ради Міжнародної академії сучасного мистецтва в Римі. Це перший випадок визнання українського художника інституцією такого високого рівня.
Марина Зудіна – про те, чому любить Київ, Одесу та Табакова
Іван Степанович Марчук народився 12 травня 1936 року. Сім’я жила бідно, але художник донині називає свою рідну хату, де він жив зі своїми батьками і трьома сестрами, райським куточком. А ось студія Івана знаходиться в Києві, у просторій мансарді старовинного будинку в центрі столиці. Всі стіни майстерні завішані роботами різних років. Адже автор вельми неохоче прощається зі своїми творами – не продає, не дарує і так по ним сумує, що часто залишається спати на робочому місці.
Його нинішні картини виконані в унікальному стилі, який отримав назву «плентанізм» (від українського «пльонтаті» – плести). Про художника мистецтвознавці кажуть:
«Марчук вишиває фарбами».
Іван Степанович завдає фарбу на полотно найтоншими «нитковим» штрихами. Таку манеру, як стверджує автор, навіяла осіння природа і батьківський ткацький верстат. Цими тонкими штрихами художник написав півтори тисячі картин, у тому числі свій автопортрет.
«Моя техніка схожа на природу, – каже Іван Марчук. – Вона схожа голим деревам. Коли я спостерігав за ними, був вражений їх фантастичним мереживом. Яка краса! Ось я і знайшов для себе цю техніку, і вже мільйони кілометрів наплів на своїх полотнах. У моїх творах немає руху, немає сюжетної експресії. Я не люблю рух, бо це вже сюжет. У мене все статично, все в стані очікування, на порозі великої таємниці ».
Актриса Лариса Руснак: «Чим старше стаєш, тим частіше впадаєш у дитинство»
У молодості Івана Марчука звинувачували в буржуазному націоналізмі. Тільки за те, що приїхав зі Львова, говорив виключно українською і писав незрозумілі більшості картини. Тому довелося виїхати за кордон. Кілька років майстер жив у США, де до цих пір у нього збереглася невелика майстерня. Але через мовний бар’єр і невлаштованості він так і не зміг асимілюватися в українській діаспорі. Повернувся в Україну, як тільки стало можливим. Сьогодні Іван Степанович часто буває за кордоном, організовує виставки за океаном, але обіцяє все своє творче спадщина передати музею у рідному селі.
