30.07.2016. Поїзд №111 Львів-Харків. На станції Підволочиськ (десь через годину після Тернополя) поїзд зупиняється, провідники піднімають червоні прапорці. Щось сталось. У сусідньому вагоні комусь стало зле. Я саме стояла у тамбурі і стала свідком. Знепритомніла жінка у військовій формі. Ще на пероні у Тернополі я запримітила, як багато військових сідоло до сусіднього вагону. Серед них була і ця білявка, років 35+.
Зараз її несли по кородиру вагона, тамбур, потім витягнули на перон. там поклали на простирадло і подушку. Її обличчя набрякло, покрилося червоними плямами, хтось сказав, що у неї судома й якийсь чоловік підняв її ноги. Вона не реагувала.
Підволочиськ, до слова, райцентр. І, блін, на станції райцентру немає медпункту! “А що ви хочете, у нас маленька станція, у нас нема медсестри!” – відказала чергова по вокзалу. Двічі блін, бо навіть у провідників немає аптечки! “А ми не имеєм права нічего им давать, – відповів провідник мого вагону на запитання, як вони мають діяти у таких ситуаціях? Хіба що, якщо ви палець поріжете, то, може, забентують. Нє, згодна, ніхто вас не змушує давати ліки. Але, блін, ну хоча б сраний нашатирь має у вас буть?! Я вже мовчу про наявність елементарних знань першої медичної допомоги.
Люди скупчилися біля жінки і ніхто не знав, що робити. То повертали її на лівий бік, хтось закричав там сердце, перевернули на правий бік. Єдиний хто у цій ситуації зміг зоорієнтувати людей – іноземець, який сказав, що він лікар, що треба змочити водою рушника і на голову, питав, що вона вживала у дорозі, що треба викликати “швидку”… Та приїхала хвилин через 10-15. І ми вже відїджали під гвалт лікарки
“швидкої” “люди, ви здуріли, хто її витягнув із вагону? ви отак викинули людину на перон?!…”
Мабуть, ми здуріли, бо як сказала проводнічка “А что вы хотите, позакрывали медпункты на станциях. Ничего же нету! Экономия!” Люди, ви готові так економити? Невже з тих майже 1000 грн, що кожного місяця з мене знімають податків, не можна взяти гроші на забезпечення елементарних заходів меддопомоги? Я не готова так економити. Я б хотіла мати хоч якусь надію, що у разі чогось подібного, я таки виживу. А поки, учорашня ситуація засвідчила протилежне. Уявила себе на місці тієї жінки і мені стало страшно через наших байдужих працівників Укразалізниці (і ця байдужість у всьому), через наше незнання, як надавати першу медичну допомогу… Бо блін, 17-річний кореєць і той знає, що людину у таких випадках, хоча б не можна рухати…
Маю надію, що з жінкою все добре.
