Тернопіль – місто контрастів. Ми усі наче і любимо наш Тернопіль, але водночас не докладаємо зусиль аби зробити місто затишним і красивим.
Складається враження, що однією рукою ми пестимо і леліємо рідне місто, а другою – нищимо його красу.
От недавно ходив погуляти набережною Тернопільською ставу. Помітив обновку – у парку ім. Т. Шевченка встановили спортивний майданчик. Тепер там дітки граються, займаються спортом. Дуже мило і приємно. І справді хороша справа, за яку я хотів би подякувати тим організаторам, які встановили цей майданчик.
Але далі радість і гордість за наше місто змінюються на смуток. За мостом набережна ставу зовсім інша – занедбана, поруйнована. І навіть сліду не видно, щоб хтось там брався за якийсь ремонт. То виходить, що у нас одна половина набережної – це місто, а друга – село? А для більшої асоціації із селом ще й дерев’яні кіоски поставили. Несмак повний.
Зараз дуже багато розмов точиться довколо адміністративно-територіальної реформи, під час якої планують до Тернополя приєднати прилеглі села. Так от, виходячи з побаченого у парку, у мене виникає запитання – а для чого робиться оте об’єднання? Щоб підтягнути прилеглі села до рівня міста? Чи може для того, щоб з міста зробити село? Боюся, щоб у міських чиновників не вийшов саме другий варіант. Просто за наш рідний Тернопіль дуже прикро.
Юрій Войтович, голова «Міщанського братства»
