П’ятнадцять років тому херсонські соціологи проводили серед мешканців області опитування щодо їхніх електоральних симпатій. В якості своєрідної політичної провокації серед українських кандидатів було запропоновано й… кандидатуру Володимира Путіна, який в той час балотувався на посаду Президента Росії. Результати були приголомшуючі: Путін переграв би на вільних виборах в області всіх українських політиків! З того часу рейтинг російського президента на Херсонщині залишався незмінно високим. Аж до 2014 року, коли все докорінно змінилося…
Причиною симпатій до Путіна була не лише робота російських ЗМІ чи те, що кожен сьомий херсонець – з етнічних росіян. Образ Росії в масовій свідомості мешканців півдня завжди був дружнім та дещо романтизованим. По-перше, міцні родинні зв’язки, по-друге, багато херсонців постійно працюють на території Росії, по-третє, багато хто з росіян після завершення трудової біографії переїжджав на постійне проживання саме на південь України. Влітку ж сюди постійно їхали на відпочинок росіяни цілими родинами. Та й спільне радянське минуле давалося взнаки.
В квітні та грудні минулого року в південно-східних областях України унікальне опитування провело «Дзеркало тижня». Воно дало змогу відповісти на сакраментальні запитання «Хто ми?» й «Куди ми йдемо?». А результати продемонстрували кардинальні зміни у свідомості тутешнього населення, в тому числі й мешканців Херсонської області. Найбільш трагічний в післявоєнній історії України рік засвідчив, що спочатку відбувся жорсткий розкол в настроях херсонців по лінії ставлення до ще недавно братньої Росії. Потім же – із ескалацію агресії та розгортанням війни на Сході – навіть традиційно проросійсько орієнтовані мешканці Херсонщини відсахнулися від Росії та її лідера. Більше того, херсонці активно проголосили, що будуть захищати свою батьківщину від росіян із зброєю в руках.
Спочатку, у квітні, херсонці ще відмовлялися вірити своїм очам, і 80% жителів області на запитання «Якими Ви хочете бачити відносини із Росією?» продовжували за інерцією відповідати, що Україна та Росія повинні залишатися дружніми, із відкритими кордонами, без віз. Хоча половина херсонців вже розуміли, що так, як раніше, вже не буде. Саме стільки опитаних називали введення Росією військ у Крим війною. При цьому 36,6% вважали, що війни немає, а 12,9% не знали, щось відповісти). Й хоча майже половина мешканців області (45%) тоді вже з тривогою очікували на російські танки та «зелених» чоловічків, четверть все ще тривожилася припиненням політичного та економічного діалогу із Росією, розривом економічних зв’язків, а кожен сьомий переживав щодо можливого введення віз. За цими показниками суспільних настроїв Херсонщина поступалася лише Донецькій та Луганській областям.
Також відповіді того квітневого опитування показували, що третина мешканців області або демонструвала стійку підтримку Росії, або намагалася утримувати нейтралітет. Кожен п’ятий не бачив незаконного втручання Росії, кожен четвертий вважав, що Росія справедливо захищає права російськомовного населення південного сходу, хоча при цьому лише кожен десятий вважав, що права російськомовних в Україні утискаються … Шістдесят відсотків херсонців на запитання, що вони будуть робити у випадку вторгнення російських військ на південний схід, відповідали, що не знають, або ж що відсидяться вдома. З них 35% вважали, що ніщо не примусить їх взятися до зброї.
А потім на захист Херсонщини прийшли перші військові підрозділи – фактично, голі та босі – і тут розгорнувся небувалий раніше волонтерський рух для допомоги українській армії. Остання почала поступово відновлюватися і завдяки херсонським волонтерам. Настало літо, перші жорстокі бої на сході, перші перемоги, перші поразки. Чергове відкрите вторгнення російських військ у серпні. Перші загиблі герої-херсонці. Трагедія під Іловайськом…. Й настрої херсонців змінилися остаточно! По-перше, залишилося лише десять відсотків тих, хто відмовляється вірити у військову присутність росіян на Донбасі. По-друге, майже припинилися розмови про необхідність децентралізації чи федералізації. Все почало розглядатися через призму порядку, безпеки та доцільності. І якщо у квітні лише 24% херсонців підтримували діючу модель державного управління, то в грудні таких стало вже 59%.По-третє, всі тривоги щодо «російських віз» та «порушених економічних зв’язків із братською Росією» кудись випарувалися. Залишився страх перед повторенням сценарію «ЛНР» і «ДНР» та терористичними актами (ці страхи назвали 84% херсонців). Ще 15% побоюються, що центральна влада не дасть області ради у разі небезпеки. А найголовніше – за 4 місяці військового конфлікту кількість херсонців, які відкрито висловлюються, що готові встати на захист Вітчизни, збільшилася у півтори рази. 55% заявляють, що будуть чинити збройний спротив агресору.
Зміни, що відбулися за рік у ставленні херсонців до Росії, коментує керівник Причорноморського центру політичних та соціальних досліджень Олександр Мошнягул:
– За півроку до Майдана ставлення до Росії було більш, ніж позитивне. Населення Півдня достатньо дружньо сприймало ідеї східної інтеграції та більш стримано ставилося до орієнтації на Захід. Не думаю, що тоді (влітку 2013 р.) ідея приєднання до Росії отримала б підтримку, але всебічна інтеграція із пострадянським простором однозначно підтримувалася. Все змінила пряма російська агресія. Саме з початком російського вторгнення різко виросла кількість прихильників херсонського Майдану, а антиМайдан раптово закінчився. Російський триколор, який у минулі роки користувався деякою популярністю, став викликати відкрите презирство. Все, що пов’язане із російською державою і тамтешнім правлячим режимом, сприймається вже негативно. Але, це стосується, лише російської влади, а не загалом народу Росії.
Вадим Бережний, політичний оглядач.
Фото з сайту каналу «1+1»
