Картопля, крупи, консервація, светри, шкарпетки… Що хто міг несли мешканці сіл Даценківка і Ступки Лебединського району, аби зібрати передачу для бійців у зоні АТО.
«Нічого для них не жалко… Хай вертаються додому живими», – каже Лариса, докладаючи свої пакунки до загального збору. «Синочки, вертайтеся швидше, щоб усе оте закінчилось. І щоб усі живі-здорові були», – посилає у простір своє звернення бабуся Наталка.
Все, що несуть, – від щирого серця, наголошують сельчани. Врешті передача ледве вмістилася у вантажівку. За кілька днів буде на фронті, – пообіцяли сумські правоохоронці, які доправлятимуть вантаж… Це – з останніх повідомлень.
Ще одне. Зібрати п᾽ять тисяч «Пакунків вдячності» – акція, що почалася з ініціативи Костелу Благовіщення Пресвятої Діви Марії, громадського фонду «Суми», Сумського міського центру дозвілля молоді, обласного телебачення та газети «Панорама». Її завдання – передати часточку свого тепла нашим воїнам у їх холодну реальність.
«Наш подарунок ми формуємо за принципом: щось тепле, корисне, наприклад в’язані шкарпеткі, як ось ці, що передала волонтер Ольга Якубовська. Щось солодке, бо військові радіють солодкому, як діти. Щось приємне – оберіг, поробка, мотанка. І щось від серця – лист або привітальна картка для солдата», – пояснює директор Центру дозвілля молоді Марина Попатенко.
Ці подарунки будуть розвозити два Андрії – волонтери Герман і Букін… До речі, Андрій Букін – людина, яка сама собі ще навесні поставила завдання «донести допомогу до рук конкретного солдата». При існуючих державній бюрократії та численних фактах корупції в оснащенні армії хлопець та його друзі вирішили: треба все робити самим – будеш впевненим у результаті. Й попри те, що засновані офіційні фонди та діє центр волонтерської допомоги, хлопці знов і знов їдуть до зони АТО з численними пакунками. Приїздять, повідомляють загалу список заявок, зібраних у вояків, намагаються максимально задовольнити ці потреби – й знову в дорогу. Для багатьох сум᾽ян саме Андрій Букін є символом волонтерського руху в обласному центрі. Хоча таких, як він, сьогодні – маленька армія тилу, що підтримує справжню армію там, на війні.
Таким же символом – зі старшого покоління – вважають Юрія Синька. Випускник Сумського артучилища, «афганець», він, коли почалася мобілізація, зібрав інструмент і пішов до гарнізону – в гаражі з технікою. Давно не використовувані занедбані машини в більшості потребували просто-таки реанімації. Юрій із друзями-«афганцями» та місцевими автомайданівцями не припиняли роботи, поки не ожила остання машина. Тепер сумські «урагани» підтримують вогнем наших солдатів. До речі, не можна не зазначити, що чимало випускників артучилища досить активні в організації допомоги армії.
Між тим, ці самовіддані чоловіки захоплюються волонтерством інших. Ще влітку Андрій Букін написав на своїй сторінці у Фейсбуці: «Не втримався! З дозволу цієї прекрасної людини оприлюднюю. Лавренко Євгенія Григорівна, сумчанка, пенсіонер. З початку військової агресії РФ проти України ця небайдужа жіночка майже через день приносить різноманітну допомогу нашим хлопцям. Кожного разу, коли вона заходить до офісу, у мене «серце комом», а в голові – «знову ця свята людина принесла щось, можливо, останннє…» До речі, жіночка російськомовна…. Ось такі вони, тихі справжні патріоти»…
Повідомлення про допомогу армії у місцевих медіа можна знайти щодня. Жінки плетуть сітку. Діти малюють листівки. Художники проводять благодійні аукціони. Колективи віддають зарплату… Наша армія, включаючи і гвардійців, і прикордонників, і добровольців, армія, яку довго й успішно розвалювала колишня влада, стала справді народною. От лише все частіше народжуються запитання: коли держава повністю зрозуміє, що вона відповідальна за цю армію? І коли понесуть покарання ті, хто відкраював по шматку від неї задля власних кишень?
Алла ФЕДОРИНА
На фото:
Євгенія Лавренко
Андрій Букін (справа) і Дмитро Зінченко збирають черговий вантаж.
