У грудні йому б сповнилося лише 19. Він говорив своїй дівчині Ірі, що не може померти, поки не побачить їх дитини. Обіцяв повернутися на її день народження, щоб познайомитися з батьками. Повернувся майже в срок, але – в домовині… Й Ірина мама познайомилася з ним, прийшовши з букетом на поховання. Познайомилася тільки за фото – домовину не відкривали.
Сергій Табала віддав життя, відбиваючи черговий штурм Донецького аеропорту. Він помер миттєво, – у їх пост влучив протитанковий снаряд. «Небесне Воїнство найхоробрішого Українства поповнилось видатним бійцем. Він не вмер, покинувши земний світ, він став легендою!» – написали у повідомленні про поховання друзі хлопця з «Правого сектору».
До війська Сергій пішов добровільно. Там, на сході, шкільне прізвисько «Сєвєр» стало його позивним. Він став бійцем п’ятого батальйону добровільного корпусу «Правого сектору», формування, офіційно не визнаного. Сєвєр це розумів: «Нас сприймають офіційно, як бандформування. Навіть «світять» грати, десь вісім років… Хоча наші бійці гинуть так само, як інші. І ми розуміємо: якщо не ми, то хто буде захищати Україну?..» Входити до армійських формувань правосекторівці не хочуть, – не довіряють генералам. «Ось у аеропорту у нас комбат Редут. Коли він наказує – все нормально. Коли ж команда йде згори, то зразу щось із нами трапляється. Зраджує хтось», – ділився Сєвєр у інтерв’ю, яке дав обласному телебаченню за півдоби перед відправкою на схід – уже другою. І останньою.
Перед цим, отримавши важке поранення, хлопець приїхав в Суми доліковуватися. Але довго не гостював, знову зібрався на фронт. Рідні відмовляли. Але дідові він сказав: «Я націоналіст, і ти мене не переконаєш». А бабуся Людмила згадує, як внук усе повторював: «Хто, як не ми?!..»
Донецький аеропорт хлопці називали своєю «брестською фортецею». «Нам звідти відступати нікуди, – розповідав наймолодший із «кіборгів». – Ми оточені з трьох боків. Втрат багато – і «двохсоті», і «трьохсоті»… Але ми, знаєте, такі «тотальні виродки», які реально не відступлять…»
…Прощання з юним воїном відбулося біля Будинку рад. Було як ніколи багато молоді, заплакані дівчата, хлопчики у камуфляжі, прапори і квіти, квіти, квіти… «Він був хоробрим, був хорошою людиною», – кажуть ті, хто воював із ним разом. «Він був душею організації», – говорять ті, хто знав його в Сумах. Несучи домовину Сєвєра, його друзі зірвали дорогою червоний прапор над офісом обласної організації Компартії. Саме так, сказали, зробив би Сергій.
Поховали хлопця на центральному кладовищі, на алеї почесних громадян міста.
Алла ФЕДОРИНА
