Декілька днів брат кандидата в народні депутати від Блоку Петра Порошенка, депутата Тернопільської обласної ради Степана Барни Олег Барна який перебуває в зоні АТО не виходив на зв’язок з рідним. Самого Олега Степановича, а на передовій «Дядька Олега» з’їзд також висунув кандидатом по мажоритарному окрузі 167 з центром у місті Чортків.
Завдяки допомозі Тернопільського військового комісара та Пошукового центру ЗС України журналісту Тернопільского тижня вдалося вийти на зв’язок з Олегом Барною. Коли з’єднали з підрозділом, де служить тернополянин, слухавку взяв військовий і російською мовою поцікавився кого розшукуємо. За мить він вже гукав: «Дядя Олег, вас ищут и просят к телефону…»
Таке звернення до Барни журналіста неабияк здивувало і природно, що почувши пана Олега, першим питанням і було:
– Радий, що ви живі та здорові. «Дядя Олег» – це до вас так молодші побратими звертаються?
– Та ні, всі. На війні в кожного свій позивний. В мене «дядько Олег»…
– Зрозуміло. Через те, що від вас декілька днів не було звісток, про вас хвилювалися не тільки рідні, друзі та знайомі, а й керівництво Чортківщини?
– Я вже знаю про це. Розумію, що родина пережила болючий тиждень. Як і розумію пана Шепету – стартувала виборча кампанія і він вирішив на моєму імені нагадати про себе. Бог йому суддя. Але я б порадив йому перейматися господаркою очолюваного ним району, а не моєю скромною персоною. І про долю десятків наших молодих земляків, про яких місяцями нічого не відомо.
Що ж стосується мене? Розумієте, мій підрозділ, а я командир відділення мінометної батареї, зараз в Луганській області, буквально в кількох кілометрах від кордону з Росією. Тут, в населених пунктах, не те що мобільного, жодного зв’язку днями, тижнями із зовнішнім світом немає. Немає інтернету, світла, газу, води – нічого. Щоб вийти на зв’язок з рідними, треба виїжджати до великих міст або автомагістралей. А це вкрай небезпечно. В так званих «зеленках» і на околицях міст роблять засідки снайпери терористів.
– А взагалі, яка зараз ситуація там, де ви зараз воюєте?
– Ну, ми якраз не воюємо. А от нас, наші блокпости, постійно обстрілюють, накривають мінометним та артилерійським вогнем. Ми ж не відповідаємо – дотримуємося перемир’я, яке оголосив наш Президент. Хоча солдатам це робити все важче. Нерви на межі. Та й важко не стріляти у відповідь, коли ще вчора ти з бойовим товаришем про життя говорив, а сьогодні він вже в госпіталі з пораненням чи контузіями. Тільки за останні дні декілька моїх побратимів загинули і багато отримали різного ступеня поранення. Тож повірте, дуже складно стримуватися.
– До речі, пане Олег, а як ви змогли потрапити на передову, адже знаю, що кілька років тому ви потрапили в жахливе ДТП, після якого ви ледь живі залишилися, але групу інвалідності вам лікарі все ж дали?
На якусь мить пан Барна замовчав.
– Ну, зараз вже, напевне, можна про це сказати. Так, дійсно, коли я добровольцем під час мобілізації прийшов у воєнкомат, лікарі були категоричними й не хотіли признати мене придатним до служби. У мене й справді свого часу були переломи тазу, рук, ніг, ребер. Медики запевняли, що я фізично не зможу воювати. Але вдалося їх переконати у зворотньому. І на війну я пішов. Тому що я і раніше, а зараз в цьому тільки впевнився, відчував і знав, що на передовій цієї цинічної, підлої, неоголошеної Путіном війни мають бути зрілі чоловіки після 35-40 років, з досвідом служби в армії. А 20-25-річні пацани мають навчатися військової справи, щоб не стати гарматним м’ясом.
Бо дійсно неможливо дивитися на юнаків, які ще навіть голитися толком не вміють, а вони вже гинуть і отримують поранення, контузії, бачать кров, смерть, зраду командування… це дійсно важко…
– Наскільки відомо, ви балотуєтеся в депутати по мажоритарному окрузі на Тернопільщині від Блоку Петра порошенка. Чому обрали для себе саме цю політичну силу?
– Тому що Порошенко зараз єдиний, хто дійсно намагається протистояти Росії і при цьому роблячи все можливе, щоб захистити територіальну цілісність держави і головне – щоб якомога менше синів і доньок України при цьому загинуло. А тепер вибачте, але змоги більше розмовляти з вами не маю. Тут і до інших солдат намагаються додзвонитися.
– Розумію, пане Олег. Тримайтеся і бережіть себе. І повертайтеся живі..
– Обовязково повернемося і тільки з перемогою…
