Після обрання Віктора Януковича президентом Україна котиться в економічну і цивілізаційну прірву прискореними темпами. Криза в усіх сферах суспільного життя поглибилась, перевершивши найпесимістичніші прогнози.
Концентрація влади в один руках не залишила сумнівів: основним винуватцем тотального погіршення життя є Віктор ЯНУКОВИЧ. Він створив режим тотальної безвідповідальності влади перед народом, брехні та корупції, кинув основних політичних опонентів за грати. Уся Україна стала однією великою тюрмою, де треба виконувати волю однієї людини. У «активі» Януковича – бідність, зневіра, жахливі дороги, неефективна та недоступна медицина, дорогі продукти, неконкурентна освіта, безправність громадян і місцевого самоврядування, спроба підпорядкувати Сім’ї весь бізнес в Україні та всі грошові потоки. Чи на забагато як усього лише для трьох років перебування при владі? Очевидно, що у 2015 році нинішній «гарант» будь-якими засобами намагатиметься зберегти владу. За такого розвитку подій нам загрожують не лише чергові 5 років безправ’я і катастрофи. Нам загрожує ще й авторитаризм найгіршого ґатунку, бо нинішня владна команда визнає тільки диктат, і не визнає конкуренції.
Звісно, Янукович розуміє ситуацію. Він усвідомлює, що втратить не лише владу, а і все «нажите непосильним трудом». Бо проти президента сьогодні понад три чверті населення. Чи варто в сьогоднішніх умовах полегшувати Вікторові Януковичу життя, давати йому шанс на перемогу? Такою допомогою стане похід опозиційних партій на президентські вибори 2015 року урозчепірку, багатьма колонами. Наведу таку арифметику. Соціологічні заміри показують: У Януковича сьогодні 20 відсотків підтримки, у Кличка і Яценюка – приблизно по 12-15 %. Сукупно (разом із «результатом» Януковича – це 50 % виборців. А де ще половина виборців? Ясно, що вони зневірені в політиці і політиках. То чи не варто поборотися за ту заснулу частину суспільства, аби здобути переконливу перемогу? Для цього варто не слідувати планові адміністрації президента, влаштовуючи міні-спаринги з багатьма партнерами, а одразу виставити одного сильного гравця, який вийде за межі вузькопартійних інтересів.
Переконаний: єдиного кандидата на президентські вибори від опозиції (не партійної, а саме народної) треба висунути не пізніше березня наступного року. Тільки цей підхід забезпечить перемогу України.
Степан Барна, депутат Тернопільскої обласної ради
