Вчора ми писали про тернополянина який ділив нари в Бережанській колонії в далекому 1968 році з нинішнім Президентом України Віктором Януковичем. Чоловік розповів, як захищали Віктора Федоровича від місцевих, які не зовсім добре ставилися до «донецьких», як ставши депутатом верховної ради Янукович приїжджав на похорон до місцевого «авторитета» Варибруса.
Однак, нам стало цікаво, як виглядає сьогодні цей виправний заклад, та яка в нього історія та чому майбутній Президент відбував покарання саме тут.
Виявляється, що існує дитячий виправний заклад в Бережанах з 1947 р., коли в приміщенні монастиря бернардинів було відкрито дитячу виховну колонію для безпритульних дітей-сиріт, батьки яких загинули у роки воєнного лихоліття. З 1956 р. стіни монастиря приютили учнів спеціального професійно-технічного училища неповнолітніх правопорушників.
Саме в цей час «загримів» і Віктор Янукович, за словами Василя Ярославовича Петришина -Ми були трудно воспітаємиє дєті, розумієш? На вулиці бігали, гуляли. Мене мама одного виховувала, батько помер.
Як нам вдалося з’ясувати з відкритих джерел Віктор Янукович також рано осиротів. Його мати Ольга Семенівна померла, коли маленькому Віті було лише два роки. Вона працювала медсестрою на шахті “Юнком”. Мама Януковича померла, коли він був маленьким Через деякий час батько одружився вдруге. Стосунки з мачухою у майбутнього президента не склалися, тож він жив у бабусі Кастусі Іванівни Янукович, мешкав “у малюсінькому флігелі”. За спогадами самого Януковича, бабуся замінила йому матір.
– Янукович там був з 1967 року. Він шапки знімав – веде розмову Василь Петришин.
У 1983 р. Рада Міністрів УРСР прийняла рішення № 540/13 від 01.11.1983 р. про утворення Бережанської виховно-трудової колонії на базі Бережанського спецпрофтехучилища. Перші вихованці прибули у Бережанську ВТК у червні 1984 р. з Копичинецької ВТК, яку було переобладнано у виправно-трудову колонію загального режиму. У перший рік існування колонії було збудовано нову їдальню і гуртожиток для засуджених, клубне приміщення. Вихованці колонії навчалися в школі, здобували професії в ПТУ, працювали на виробництві.
У 1987 р. на виробництві було побудовано два нових цехи: складальний та механічний; побудовано два житлові будинки на 60 і ЗІ квартир, значно зміцнилась матеріальна база колонії. В цей час чисельність вихованців сягала 450 чоловік.
З 1993 р. у колонії відбували покарання вихованці, засуджені за нетяжкі злочини.
Довгий коридор, на стінах різноманітні плакати соціального спрямування. Також карта України, де біля кожного обласного центру фотокартка з характерними пейзажами. «Хлопці часто подовго роздивляються ці фото і дивуються отій красі. Деякі кримчани здивовано запитують, а хіба в нас є море? Мовляв, таке гарне, я ніколи його не бачив…», – розповідає директор школи Борис Новицький. На стіні збоку – портрети гетьманів України, а навпроти стенд – «Високий гість нашої колонії». Це Віктор Ющенко, який відвідав колонію 2007 року.
Заходимо до одного з класів. На перший погляд, усе, як у звичайній школі: на партах книжки та зошити, лише на вікнах грати. П’ятеро учнів, встають, вітаються. Цього суботнього ранку хлопці готують домашнє завдання, вони небагатослівні, соромляться. У класі поруч учнів побільше. Розповідають, що вчитися їм подобається: «Нас тут лише хорошому вчать. Історія, географія…», – наважився на слово найсміливіший.
Борис Новицький працює у колонії вже 23 роки. «Хлопці навчаються з 6 по 11 клас. Наш пластиковий атестат про освіту нічим не різниться від того, що у звичайній школі, без будь-яких позначок. Ми маємо окремий план, погоджений департаментом освіти і науки. У нас нема лише фізкультури, малювання та співів. Усі інші предмети, як і у звичайній школі».
Однак, як зазначив директор, успішність дуже низька: «Є випадки, коли до нас приходять хлопці 17–18 років, які не вміють ні писати, ні читати». Однак чотири випускники цьогоріч готуються до незалежного зовнішнього оцінювання. Вони зареєструвалися в Івано-Франківському регіональному центрі.
Борис Новицький зазначає, що в його роботі головне любов «Хлопців треба любити, – це основне. Навіть скоївши злочин, вони залишаються дітьми зі своїми інтересами, проблемами. Треба допомогти їм зрозуміти, що світ не без добрих людей», – це головна заповідь Бориса Новицького.
Михайло Леськів додає: «Всі стараються одержати добру оцінку, адже кожен позитивний відгук фіксується у «Щоденнику соціально-виховної та психологічної роботи з вихованцем». Це своєрідна індивідуальна програма. Якщо нема зауважень, стягнень, то можна розглядати справу про дострокове звільнення. Тобто, поводити себе добре – це вигідно. Позитивна характеристика, відповідно до статті 107 ККУ, є підставою для дострокового звільнення».
Але не все так гладко. Дотермінове звільнення можливе лише за рішенням суду. «У нас є рада сприяння, педагогічна рада, комісія колонії, після проходження цих трьох «комітетів» можна готувати справу на подання до Бережанського районного суду. Торік умовно-достроково звільнилося 80% засуджених. Ми працюємо… Однак є такі «круті» хлопці, які буквально «хворіють» на колонію для дорослих», – наголосив Михайло Леськів.
За інф.ЗІК
