Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду розглянула апеляційну скаргу обвинуваченого Володимира К. на вирок Бережанського районного суду від 15 березня 2024 року.
Як встановлено місцевим судом, увечері, 29 листопада 2022 року, 49-річний потерпілий Сергій Г. прийшов до свого колишнього однокласника Володимира К., і вони розпивали алкогольні напої. Приблизно о 22 год. між ними на побутовому ґрунті виникла словесна суперечка, в ході якої Володимир К. декілька разів ударив потерпілого: спочатку кулаком правої руки по обличчю, а потім ногою – по тулубу. Сергій Г. упав, а господар продовжував бити його ногою у різні частини тіла, спричинивши тяжке тілесне ушкодження, внаслідок яких потерпілий незабаром помер. Подія сталась в одному з сіл Тернопільського району.
Вироком Бережанського районного суду від 15 березня 2024 року 51-річного Володимира К. визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України (умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого), та призначено покарання у виді 7 років позбавлення волі.
До відома: санкція ч. 2 ст. 121 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років.
Не погодившись із призначеним покаранням, обвинувачений подав апеляційну скаргу та просив вирок місцевого суду скасувати і призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції. Стверджував, що потерпілий прийшов до нього у стані алкогольного сп’яніння уже зі слідами побоїв на обличчі. Також зазначив, що суд першої інстанції в основу вироку поклав його показання, надані в ході досудового розслідування, хоча під час судового розгляду він не визнав своєї вини.
У судовому засіданні Тернопільського апеляційного суду колегія суддів, детально проаналізувавши матеріали кримінального провадження в межах поданої апеляційної скарги, прийшла до висновку, що оскаржуваний вирок повністю відповідав вимогам закону, а висновки місцевого суду про доведення винуватості Володимира К. і кваліфікація його дій – правильні та зроблені на підставі детально досліджених в судовому засіданні й оцінених у вироку доказів.
Так, визнаючи вину Володимира К. доведеною, районний суд правильно врахував показання свідків, одночельчан обвинуваченого, – продавця магазину сусідки та дільничного інспектора, які бачили загиблого Сергія Г. перед його смертю і жодних пошкоджень на його обличчі не помітили. Разом із тим, під час обшуку житлового господарства Володимира К., на ліжку та на підлозі кімнати житлового будинку було виявлено бризки речовини бурого кольору. Крім того, Володимир К. під час обшуку, які проводився безпосередньо після виявлення тіла загиблого, Володимир К. добровільно у присутності свого ій одяг і взуття, заплямовані речовиною бурого кольору, та визнав, що між ним і Сергієм Г. виник конфлікт. Також, в ході проведення слідчого експерименту 02 грудня 2023 року, який проводився із застосуванням відеозапису, Володимир К. у присутності свого захисника та двох понятих детально розказав і показав куди, як саме і скільки разів ударив потерпілого. При цьому повідомлені Володимиром К. обставини побиття потерпілого повністю співпадають з об’єктивними даними отриманих згодом висновків судово-медичних експертиз щодо механізму заподіяння травм, які призвели до смерті потерпілого. Також за результатами судово-медичної експертизи встановлено, що знайдена на одязі та речах обвинуваченого кров могла належати потерпілому.
Таким чином, сукупність наведених обставин поза розумним сумнівом підтверджує те, що саме Володимир К. у своєму будинку спричинив Сергію Г. тяжке тілесне ушкодження, що призвело до його смерті.
Стосовно доводів апелянта, що потерпілий прийшов до нього уже з очевидними побоями, колегія суддів зазначила, що під час судового розгляду не здобуто доказів, що Сергій Г. під час заподіяння йому тяжких тілесних ушкоджень покидав дім Володимира К. чи нього хтось приходив. Той факт, що потерпілий не покидав будинок обвинуваченого, підтверджувала відсутність плям крові Сергія Г. за межами будинку Володимира К.
Необґрунтованими колегія суддів визнала і твердження апелянта, що суд першої інстанції в основу вироку поклав його показання, надані в ході досудового розслідування. Місцевий суд у вироку не посилався як на доказ на саме на показання Володимира К. органу досудового розслідування. При цьому колегія суддів вказала, що суд першої інстанції обґрунтовано врахував інше самостійне джерело доказів – протокол слідчого експерименту, який проведений за участю захисника і повністю відповідає вимогам процесуального закону та узгоджується з іншими доказами, в тому числі об’єктивними даними експертних висновків, а тому не викликає сумнівів.
Також колегія суддів визнала безпідставними вимоги апеляційної скарги направити кримінальне провадження на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки в ході апеляційного розгляду не встановлено жодної з обставин, передбачених ч. 1 ст. 415 КПК України, та не встановлено порушень вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
З урахуванням наведеного, колегія суддів Тернопільського апеляційного суду апеляційну скаргу обвинуваченого залишила без задоволення, а вирок Бережанського районного суду від 15 березня 2024 року – без змін.
Пресслужба Тернопільського апеляційного суду