Світлий – душею, мужній – серцем: мати Олега Скакуна завдячує побратимові загиблого сина, що виніс його тіло з поля бою
Олег Скакун був молодшим сином у Тамари Епіфанівни та Ігоря Васильовича Скакунів і, як згадують грибівчани, це була «дитина від Бога», зазначає lannews.
Добре вчився у школі, допомагав в домашній роботі, любив багато читати, особливо його захоплював духовний світ. Тому рано почав відвідувати Богослужіння у місцевому храмі. І, як вважає мама, що пережила інсульт, він її “вимолив” у Бога. Так формувався з дитинства характер і світогляд, оснований на духовності, відповідальності, наполегливості, людяності, прагненні до досконалості.
Після школи Олег поступив до Запорізького металургійного технікуму, де здобув спеціальність техніка-механіка в галузі металургії. Продовжив навчання у Тернопільському політехнічному університеті ім. І.Пулюя, вивчав електросистеми, роботу в цій галузі, електротехніку, а закріпив знання в магістратурі. Практику проходив у Лановецькому РЕМі, і тут же, у 2016 році, був прийнятий на роботу електромонтером у групу підстанцій. Згодом його перевели на посаду техніка по розрахунках. Наступного року Олег пов’язує свою долю із хмельничанкою Анною. А в листопаді його призивають на строкову службу до армії.
Через рік і місяць Олег Скакун, відслуживши, повертається на свою посаду. Незабаром його дружина Анна також поповнює колектив енергетиків.
Як згадують начальник РЕМу Микола Бабюк та головний інженер Олександр Карпюк, під безпосереднім керівництвом якого працював Олег, йому сміливо можна було довірити важливу справу. Досконало розбирався в техдокументації, працював із комп’ютерними програмами, вникав у проблеми колег. З ним було цікаво розмовляти на різні теми. Багато читав і виписував нову літературу. Водночас був скромним. За все це його цінували і поважали.
А вдома разом із матір’ю (батько помер у 2019 році), яка працювала медсестрою у лікарні, а згодом у торгівлі, молоде подружжя планувало й реалізовувало свої плани. Почали ремонт хати. У вихідні з дружиною налаштовувалися на активний відпочинок – для мандрівок, туризму придбали каремати, спальники, різне спорядження. Мріяли про дітей. У неділю і свята відвідували храм всією сім’єю. У вільний час Олег читав духовну літературу.
І всі задуми, мрії перекреслила чорна ворожа московська хмара. 4 березня 2022 року Олег Скакун добровільно поповнив ряди Збройних Сил України. Як згадує мама, тільки почалося вторгнення московських військ в Україну, син заявив: ”Піду, щоб їх зупинити. Не допущу, щоб прийшли сюди!”. Тиждень – навчання на полігоні у Львівській області, а звідти направили у військову частину в Чернівцях, що у підпорядкуванні Національної гвардії України.
Із забезпеченням військовослужбовців були проблеми, та Олег ніколи не скаржився, сам шукав усе необхідне. А надалі шлях простелився до Калинівки на Вінничині, на бойові позиції Запорізької області. Спочатку старший стрілець, а тоді – старший навідник-мінометник Олег Скакун разом із побратимами стримував навали ворожого війська. Надійний і відповідальний, технічно грамотний, він був авторитетом і порадником воїнів мінометної роти оперативного призначення. Разом з ним воювали земляки з Тернопільщини, зокрема найтісніші стосунки були з Володимиром Кравчуком із Великих Дедеркал, що на Шумщині.
Двічі побував воїн у короткостроковій відпустці – порадував рідних, відвідував Святомихайлівську церкву у Грибові, давав пожертву на храм, зустрічався із колегами по роботі, з друзями.
На початку цього року страшна звістка прилетіла в оселю Скакунів – 4 січня старший навідник-мінометник мінометної роти оперативного призначення в/ч 3028 НГУ, старший солдат Олег Скакун загинув в районі Вербового Запорізької області при виконанні бойового завдання. Сум і горе опанували разом з родиною все село, друзів, знайомих, бо шанували й поважали його всі. Але особливо тяжка втрата для дружини Анни, для матері, бо Олег був для Тамари Епіфанівни основною опорою в житті. Старший син Віктор – за кордоном.
Проводжали воїна-Героя на місце вічного спочинку всім селом, поминальну молитву відправляли чотири священники. Після похорону командир підрозділу з Чернівців навідався до дому Скакунів. Обнявши матір, сказав: “Дякую Вам за те, що виховали такого сина!…”
Прощався із побратимом і Володимир Кравчук, перед яким мати полеглого грибівчанина ставала на коліна, щоб висловити подяку за те, що виніс тіло вбитого побратима з поля бою, що родина мала можливість його похоронити в рідній землі. Володимир згодом приїжджав знову до родини Скакунів, коли їхній підрозділ вивели на ротацію, і разом з Тамарою Епіфанівною навідалися до могили Олега. Привітав він матір і з днем її народження. За все це вона вдячна вірному другові сина і тепер вважає його своїм третім сином… З Володимиром Кравчуком на Запоріжжі нещодавно зустрічалися лановецькі волонтери, які передали турнікети, плитоноску, смаколики.
При освяченні стели Олега Скакуна на Алеї пам’яті Героїв представники місцевої влади висловили матері воїна подяку за виховання сина.
Олег любив свою родину, Батьківщину, тому й пішов на війну, щоб захистити їх від ворожої навали. Вічна слава і вічна пам’ять Герою!
