Тимчасовий прихисток для тисяч людей, гуманітарний штаб видачі допомоги ВПО у Тернополі та десятки тонн необхідних речей та продуктів, відправлених в інші регіони – все це про благодійний фонд «ShelterTernopil», діяльність якого висвітлили у матеріалі, в рамках проєкту Local Media Support Initiative, що реалізовується УКМЦ за підтримки International Media Support IMS.
Функціонує благодійна організація «Shelter Ternopil» практично з перших днів повномасштабного вторгнення окупантів на територію України. І якщо спочатку його діяльність була зосереджена на підтримці переселенців у Тернополі, то зараз фонд активно допомагає волонтерам в інших регіонах.
Директорка благодійного фонду «Shelter Ternopil» Мар’яна Юлик розповідає, що вже з перших днів повномасштабного вторгнення розуміла, що хоче допомагати людям, які покинули свої домівки через війну.
«Думаю, ніхто з українців ніколи не забуде 24 лютого. Ми всі пам’ятаємо, як повномасштабна війна прийшла в нашу країну і ніхто не розумів, як будуть розвиватися події. Звичайно, було страшно. Але часу на паніку не було. Я точно знала, що моя сім’я не покидатиме Україну, тож ми з чоловіком вирішили допомагати тим, хто цього потребує. І в першу чергу, ми вирішили облаштовувати тимчасовий прихисток для переселенців, адже вже в перші дні побачили величезний наплив людей з інших регіонів у Тернополі, яким буквально нікуди йти», – згадує Мар’яна.
Спочатку тимчасове житло облаштували в своєму спорткомплексі, адже приміщення велике, обігрівається і там є можливість прийняти гарячий душ. Відразу створили сторінки в соцмережах, щоб таким чином розповсюдити інформацію про прихисток. Мар’яна розповідає, що буквально з перших днів відгукнулося дуже багато людей, які почали допомагати, але набагато більше було тих, хто потребував цієї допомоги:
«Ми зіштовхнулися з ситуацією, коли притулок шукали і люди з домашніми улюбленцями. Поселяти їх в приміщенні, де є багато маленьких діток ми не наважилися, тож ще одне приміщення, офіси, переобладнали для мешканців, які мали тварин. І, в підсумку в нас було близько 90 місць у спорткомплексі та ще майже 20 в офісних приміщеннях. Завдяки рестораторам-благодійникам наші мешканці були забезпечені й повноцінним 2-разовим харчуванням. Окрім цього, для переселенців доступні чай/кава та різні смаколики».
З такою кількістю місць прихисток діяв практично до середини червня. Зараз – масштаби менші. Мар’яна розповіла, що наразі питання із тимчасовим помешканням вже не стоїть так гостро – люди шукають квартири чи інше житло. Тож, у Шелтері залишили 30 ліжкомісць.
Дехто з мешканців тут живе й по кілька місяців. Серед таких сімей – Наталя Сергіївна з 9-річним онуком Сашком. Вони у прихистку вже мешкають 5-й місяць.
«Все у нас добре, якщо можна так говорити за таких обставин. Дівчата-волонтери дуже хороші, все нам допомагають, дітям уваги багато. Про нас тут дбають. Але, якщо чесно, то дуже хочеться додому. Ми з Добропілля, Донецької області. У мене там мама залишилась і донька. А ми з Сашком виїхали. Тоді ще не знали, скільки це буде тривати. Якщо чесно, то так довго жити в прихистку насправді важко, не через якісь проблеми тут, а просто хочеться власного простору, трохи більше комфорту. А грошей, щоб квартиру орендувати – нам ніяк не вистачить. Я ж пенсіонерка, інвалідність маю, а Сашко – малий. Додому дуже хочеться, вдома ж навіть стіни лікують. Дуже сподіваюся, що війна якнайшвидше закінчиться нашою перемогою і ми повернемось додому», – ділиться пані Наталя.
Тим часом робота кипить у гуманітарному штабі фонду «Shelter Ternopil», звідки регулярно відправляють допомогу в інші області та видають ВПО у Тернополі. Мар’яна зізнається, коли відкрили двері прихистка, то не думала, що допомога набуде таких масштабів. Але про Shelter дуже швидко дізналися багато людей, які захотіли допомогти:
«Спочатку нам багато речей, продуктів, одягу та засобів гігієни приносили тернополяни – наші друзі, друзі друзів, просто небайдужі люди, які дізнавалися про нас із соцмереж. Я почала отримувати пропозиції допомоги і від друзів та знайомих з-за кордону і зрозуміла, що варто цю діяльність офіційно оформити, щоб мати можливість спокійно допомагати іншим і не переживати про документи. Тож, вже наприкінці березня я зареєструвала благодійну організацію «Благодійний фонд «Шелтер Тернопіль» і стала її керівником офіційно. Ми почали отримувати гуманітарну допомогу з-за кордону, що дало нам можливість допомогти людям не лише в Тернополі, а й відправляти необхідне великими партіями в інші регіони».
Спочатку допомогу відправляли у Київ. Потім – Кривий Ріг, Миколаїв, Харків, Житомир, Бородянку і Гостомель. Тепер же географія областей значно розширилась. Надсилали необхідне в Нововоронцовку на Херсонщині, Дніпро, Чернігів та Черкаси.
Неодноразово допомагали і Благодійному фонду «Всі поруч» м. Краматорськ, Донецької області. Фонд, до слова, з перших днів повномасштабного вторгнення займається і евакуацією населення, і гуманітарною допомогою.
«У Краматорську та околицях дуже багато людей потребують допомоги. Найактуальніше зараз – це продуктові набори. Шелтер нам справді допомагав неодноразово, за що ми їм дуже вдячні. Це і продукти, і засоби гігієни, і дитяче харчування та підгузки, одяг і навіть ходунки для людей з інвалідністю», – розповідає керівник БФ «Всі поруч» Єгор Карпенко.
Окрім допомоги людям, фонд мав можливість допомогти і тваринам. Благодійники зі Швеції вже двічі передавали великі партії корму для котів і собак. Частинку цього вантажу Шелтер видав ВПО, які мають домашніх улюбленців та проживають у Тернополі, а більшість – передали прихисткам та організаціям, які опікуються тваринами, як на Тернопільщині, так і в інших регіонах: на Харківщині, Київщині, Херсонщині, Полтавщині та у Дніпрі.
Окрім цивільного населення, фонд також допомагає і військовим.
«Я постійно підкреслюю, що без наших благодійників ми б не впорались.Щиро дякую нашим благодійникам зі Швеції, Франції, Польщі, Іспанії та зі США. Велике спасибі місцевим небайдужим людям, які долучаються та підтримують нас! Також я неймовірно вдячна своїм волонтера – дівчатам і хлопцям, які не шкодують власних сил, часу, енергії та ресурсів, щоб допомагати іншим. Мене ж найбільше тішить те, що я наразі змогла організувати, хай невелику, але ефективну благодійну організацію. І можу запевнити, що ми продовжуватимемо свою діяльність, поки в нас буде можливість така можливість», – каже Мар’яна Юлик.
