Богдан Гарнага пішов на фронт із випускного вечора. Нині він майор Збройних сил України. Він розповів кореспондентці Суспільного з Тернополя про події 24 лютого та те, як ніс службу на Сумщині й Чернігівщині.
За його словами, в їхній родині не було військових, але він вирішив обрати саме таку професію.
“У 2014 році в п’ятницю у мене був випуск. В суботу я приїхав додому в Білу Церкву і в понеділок я вже пішов у 72-гу бригаду. Представився, що я прибув для проходження служби. Уже в складі третього батальйону тактичної групи ми вийшли на Донбас і поїхали на Старобешево забирати поранених з Іловайська. Виїхали автобуси з полоненими, потім ми і Нацгвардія швиденько вискочила. Зайняли оборону і з 2014 року доки не почали ці розмежування проводити, там були наші позиції. Потім уже в 2016 році зайшли в Авдіївку. 2018 рік – це Луганськ”, – розповів Суспільному Богдан Гарнага.
Богдан Гарнага. Фото: Богдан Гарнага
За його словами, 24 лютого, коли Росія напала на Україну, він був у Сумах.
“Мені надійшов сигнал тривоги. Я прихав в частину, всім оголосили тривогу, збір. В 03:57 я виходжу зі штабу на ганок. Закурюю сигарету, чую гул якийсь. Піднімаю голову й чую гул літаків. Бачу спалахи в напрямку кордону. Дзвоню до командира бригади, це полковник Кащенко був. Кажу, що війна почалася. Він кинув трубку, потім через кілька хвилин телефонує і каже займати оборону в Сумах”.
Богдан Гарнага, Зоряна Биндас та Христина Феціца. Фото: Богдан Гарнага
Потім підрозділ Богдана Гарнаги перекинули на Чернігівщину.
“Вмикали сирену повітряної тривоги, щоб оповістити населення. Одного дня близько 15-16 години місцеві жителі передали, що їде колона ворожої техніки. Мій лівий фланг вступив у бій з противником. Коли російські війська у Київській, Чернігівській області почали відводити, ми зайшли в Золотинку й потім зайшли в Ягідне. Один чоловік виглядає: “Хлопці, а ви хто?”. Ми кажемо, що свої: “А ви хто?”. Він почав кричати: “Свої, свої!”. Ми туди підходимо і це був шок, бо не думали, що там стільки є людей. А там 300 людей тримали місяць в підвалі. З них було 58 дітей. Я спустився в підвал. Там така кімнатка, а вони там один на одному. Діти підходять: “Ці дяді хороші, а ті були погані. Ви наші захисники”. Це був жах. І потім, коли почали селом ходити, бачили купи машин розстріляних. Думали, ну машину розстріляли. Дивимося, нікого нема. Тіл нема. Значить, напевно, живі. Потім бачимо, на обочинах лежать. Там лежить, там лежить”.
Богдан Гарнага пішов на фронт у 2014 році. Фото: Богдан Гарнага
За словами Богдана Гарнаги, тоді він звернувся до керівництва, що є люди яких необхідно евакуювати. Після того, як людей вивезли автобусами, він прибув в іншу військову частину. Став командиром батальйону і вже місяць тримає разом з побратимами оборону.
“Останнім часом йде переломний момент. Бо ми всі бачили, що наша артилерія знищує їхні склади боєприпасів. Якщо в мене залишається 10 снарядів, то я вже трошки хвилююся, що в мене залишилося 10 снарядів. То в них, коли залишається 4 снаряди – в них уже паніка. Наші працюють чітко, ми цю роботу бачимо. Тримаємо взаємодію, корегуємо. На нашому напрямку перевагу маємо ми. Те, що може бути повномасштабна війна я прекрасно розумів, що може бути й авіація, й все на світі. Звісно, всі хотіли, щоб цього не було. Думали, що цього не буде, але таке сталося. Якби я хотів, можна було б за цей час не підписувати другий контракт, після першого контракту звільнитися. Ну, я не був би військовим”, – Богдан Гарнага.
