“Наша Капличка дивом пережила радянські часи. Відомо, що то був час атеїзму, підтримуваний на державному рівні, а всі прояви релігійності карались у різний спосіб – від доган і звільнень з роботи до катувань і вбивств у тюрмах. А проти релігії діяла вся радянська пропаганда, тому не дивно, що багато наших односельчан піддались її впливу. Адже найчастіше руйнація чи будівництво власного дому залежить від самих мешканців.
Так було і з капличкою. Її неодноразово хотіли зруйнувати, сплюндрувати, свої ж люди, бо вона була в той час ворожим символом. Частину задньої стіни було розвалено (з надією знайти таємний хід від неї до палацу), по хрестові стріляли і влучили тричі (на фото видно вм’ятини) та скинули з каплиці, ікону хотіли знищити. Але прийшовши на місце, щоб завершити справу, побачили, що хрест та ікона зникли. Дуже схоже на диво, правда ж?
Та протидіяти злу можна тільки добром, що і зробила Марія Данилюк. Вона таємно заховала ікону та хрест у лісі. А потім, через деякий час, принесла їх додому та приховала на горищі. Хрест пролежав там аж до сьогодні. А ікону, ще раніше забрав до церкви на реставрацію Сафанюк Андрій. Та чи є вона там досі? Хто зна.
Сам хрест каплиці зроблений з товстого металу – різновид грецького хреста, розширеного на кінцях. Ще його називають лицарським, кавалерським, мальтійським або ж козацьким хрестом. Сім’я Данилюків берегла його десятки років з надією, що колись він повернеться на своє місце над каплицею.
Можливо цей час настав?”, – пише сторінка