83-річна Марія Оприсок із Буцнева Тернопільського району допомагає українським воїнам. Вже другий рік вона в’яже для них теплі шкарпетки.
Через хворобу ніг пані Марія тривалий час прикута до ліжка. Однак світлий розум, сила волі і міцні руки не дають їй спочинку.
– Я багато читаю, особливо Біблію, – каже Марія Петрівна. – Святе Письмо додає мені сили. А позаторік я взялася за спиці. Ноги болять, а руки ще багато справ би робили. Тому, щоб не сумувати, я почала в’язати. У мене велика родина: два сини, четверо онуків і троє правнуків. Тож плела для них шкарпетки, а для невісточок – безрукавки. Одного разу до нас прийшов сільський священик отець Євген, аби мене висповідати. Коли побачив мої роботи, запропонував в’язати шкарпетки для наших воїнів. Звісно, що я погодилася. Людям треба допомагати, а особливо українським захисникам, які бережуть наш мир.
Ниток для доброї справи потрібно чимало. Тож рідні пані Марії одразу кинулися шукати у своїх сховках пряжу. Багато шерсті мала і сама рукодільниця. Адже у минулому жінка вишивала килими.
– Ще змалку я вміла тримати у руках голку з ниткою, – ділиться спогадами Марія Оприсок. – Вправною вишивальницею була моя мама. Вона й навчила мене цій благородній справі. А от в’язання я перейняла від сестри та сусідських дівчат. Хоч була ще зовсім малою, та вже тоді придивлялася, як вони уміло орудують спицями. Удома ми тримали ангорських кролів. Чесали їх, збирали і пряли шерсть та в’язали з неї светри, шкарпетки та рукавиці.
У Буцневі ж пані Марію знають передусім як завзяту господиню. Скільки весільних столів перейшли через її працьовиті руки – нині годі й злічити! А забави колись були чималі – 300-400 людей запрошували. Та Марія Петрівна всім зуміла догодити. Перші і другі страви, копчені шинки і ковбаси, пляцки і печиво були настільки смачними, що буцнівську господиню запрошували готувати на весілля у сусідні Мишковичі, Острів, Велику Березовицю і навіть до Тернополя. Пані Марія охоче допомагала іншим.
Так і нині вона з любов’ю в’яже шкарпетки для українських воїнів. Теплі речі, зроблені натрудженими руками буцнівської волонтерки, стають справжніми оберегами для наших захисників. Бо в кожну петлю жінка вплітає частинку своєї душі і щиру молитву за воїнів, аби вони якнайшвидше поверталися додому.
Марія БЕЗКОРОВАЙНА, Газета “Сільський господар плюс”
