«Садок, хрущі, і діти є,
І мати хоче научати,
Але комп’ютер не дає…»
Звичайно це не Шевченкові слова, але вповні можемо назвати ці рядки відомого проповідника о. Василя Мендруня ЧСВВ, чудовою актуалізацією слів Кобзаря. І дійсно, які б Шевченкові рядки не взявся читати, є там щось, що промовляє до мене… є щось пророче і промовисте і актуальне.
Але хочу говорити зовсім не про це… Хочу говорити про тих кого слова о.Мендруня не стосується… Хочу говорити про тих, що вибрали кращу частку… Про тих, хто замість того щоб чергову годину навігувати в незвіданому інтернеті, та засідати в соціальних мережах, переписуючись з десятьма особами одночасно, і з ніким толком,- зібралися, щоб зустрітися в реалі, і щоб в живу почитати улюблені вірші «з великих, найбільшого сина» українського народу. Хочу розповісти про молодих хлопців та дівчат, з тернопільської ЗОШ№8 та парафії Новомучеників УГКЦ, які перебувають під особливою духовною опікою нашої семінарії. І це не є представники двох різних структур, але однієї, бо церква і школа, про яку йде мова, має унікальність бути воєдино. Властиво гаслом парафії-школи є «Проект як життя: школа, родина, церква». Але я знов не про це… Бо маю говорити про Шевченка…
Але що про нього говорити… Його треба читати…. Його треба було почути… Почути з уст юнаків та юнок, які не соромилися у дружній та теплій родинній атмосфері без комплексів та стиду читати улюблені врші Тараса Григоровича…
Все почалося з цікавої та захоплюючої розповіді знаменитого Шевченкознавця- отця-доктора Михаїла Шевченківа, про духовність Кобзаря, та дух яким перейнятий «Кобзар»… А потім були вірші, була пісня, були сльози зворушення…
Те що виніс собі я з цієї зустрічі, це те, що Шевченко мав величезну любов до України. І хтось скаже, що в цьому немає ніякого відкриття. Але цю любов він конкретно виявляв любов’ю до людей! Любов’ю до простих людей!
Роман ДЕМУШ,http://www.tvds.org.ua/
